Продовжуємо знайомити читачів із історіями повоєнних відновлень міст. Першу із серії статей було присвячено відбудові японського міста Хіросіми. Сьогодні поговоримо про історичний та культурний центр Країни Басків – містечко Герніку, постраждале під час громадянської війни в Іспанії. Ця назва маловідома у Східній Європі, однак для Європи Західної є символом тотальних руйнувань і необгрунтованої агресії. Символом трагедії маленьких міст, яка наразі зрозуміла нам через біль Маріуполя, Бахмута, Мар’їнки, Авдіївки…

Але звідки українцям може бути знайоме слово «Герніка», що десь на підсвідомому рівні крутиться у голові? Усе просто, таку назву носить картина всесвітньо відомого художника Пабло Пікассо, який створив чимало видатних образів у техніці кубізму. Пікассо так вразили фото жахливих наслідків руйнувань Герніки, що він одразу взявся до роботи. Знадобилось трохи більше місяця, щоб художник втілив на полотні сцени смертей та страждань у Герніці. І майже від часу створення у травні 1937 року ця робота завширшки майже 8 м та заввишки 3,5 м стає одним із упізнаваних антивоєнних артефактів західної культури.

ОПЕРАЦІЯ «РЮГЕН

Отже, військовий злочин у Герніці здійснили 26 квітня 1937 року легіон «Кондор» німецького Люфтваффе та італійська легіонерська авіація, які воювали на боці майбутнього іспанського диктатора Франко. З 16:30 до 18:45 вони скинули на місто 30 тисяч бомб, несподівано зосередившись на житлових районах і площі, де відбувався щотижневий ярмарок. На те, що об’єктом атаки були саме мирні мешканці, вказує вибір дня і часу бомбардування – вечір понеділка, коли з міста до околиць ще не роз’їхався ярмарковий люд. В історію цей брутальний акт залякування республіканців, які повинні були переконатися, які ресурси мають їхні вороги, увійшов як операція «Рюген».

Франкісти ніколи не визнавали факту бомбардування Герніки, тож офіційна кількість жертв склала 126 людей на трохи більше ніж 3,5 тисячі населення містечка. Щодо справжньої кількості загиблих мирних жителів історики вели дискусії: уряд басків повідомляв про 1654 людини, британські джерела – про 400. Можливо, пізніші цифри виникли з урахуванням людей, які згодом померли від поранень або тіла яких були знайдені під час розчистки завалів. У будь-якому випадку ця статистика могла бути набагато жахливішою, якби не проста, але бездоганна система сповіщення (чатовий на пагорбі, побачивши літаки, передавав сигнал вартовому на церковній дзвіниці, і той починав бити на сполох) та розбудована напередодні мережа підвалів, що слугували бомбосховищами.

Щодо масштабів жахливих руйнувань дискутувати не було про що. За понад дві години безперервного бомбардування місто перетворилося на суцільну цеглу. Понад 80% будівель були знищені вщент, решта зазнала серйозних руйнувань, в тому числі через пожежі, з якими не могли впоратись ще кілька днів – будинки на дерев’яних каркасах вигоряли дотла. Уцілів заледве 1% міських споруд: кілька історичних будівель у самому центрі та кілька на околиці, зокрема павільйони військових заводів – що зайвий раз доводить, що метою нальоту були не військові цілі, а деморалізація мирного населення.

До 1939 року Герніка стояла у руїнах, містяни мігрували до сусідніх сіл або взагалі залишили регіон. Територію міста вдалось розчистити від завалів лише упродовж ще двох років, усунувши більше 60 тисяч тон будівельного сміття.

ВІДБУДОВА

Опинившись сьогодні у Герніці, годі помітити щось, що нагадує про минулу трагедію. Хіба що скульптури у Парку Європи, зроблені на роковини бомбардування. Та молоде Дерево Герніки замість легендарного, дивом вцілілого тоді старого дуба, під яким споконвіку ухвалювала важливі рішення місцева аристократія і було проголошено першу автономію Країни Басків – його стовбур наразі музеєфікований.

Особливість відновлення Герніки полягала у тому, що відбудовувати місто взялися ті, хто його знищили. Після перемоги над республіканською коаліцією Франко сформував Головне управління спустошених регіонів і репарацій (SNRDR), яке мало опікуватися відновленням знищених міст.

Питання реконструкції Герніки було для Франко особистим, оскільки в цей час «Герніка» Пікассо вже стала антивоєнною іконою, резонансним нагадуванням про скоєне ним варварство. Тож було вирішено, що місто відбудують з нуля, із розрахунком на проживання 12 тисяч людей.

Проєкт реконструкції розробили архітектори Гонсало де Карденас та Луїс Гана. Диктатор особисто курував усі плани й ескізи, вимагаючи, щоб нові будівлі відображали повернення до історизму й водночас уособлювали «новий імперський стиль» (всі авторитарні правителі намагалися так увічнити часи свого тріумфу, українці теж близько знайомі з помпезним «сталінським ампіром»). Саме це вплинуло на стиль повоєнної архітектури Герніки з її псевдоісторичними фасадами із дорогих матеріалів, а також на планування забудови міста за принципом – щодалі від центру, то простіша архітектура, на околицях – промислова та сільськогосподарська зони. До слова, сьогодні міські планувальники Герніки зайняті виправленням цих помилок – новий Генплан 2016 року відмовився від зонування на користь змішаної моделі, аби місто було більш доброзичливим до всіх мешканців.

Відновлення Герніки відбувалося в основному за кошти уряду – спроби стимулювати відбудову міста через низькі відсотки за кредитами та податкові канікули на 30 років не дали результату. Йшла Друга світова війна, ресурсів не вистачало, забезпечити безперебійне постачання будматеріалів було неможливо, тож процес відновлення, який здійснювався переважно силами військовополонених і ув’язнених, затягувався. Завершити його вдалося лише під час стрімкого зростання іспанської економіки з середини 1950-х років, відомого як Іспанське економічне диво.

Сьогодні Герніка є туристичною перлиною Країни Басків, а її населення становить 16 тисяч мешканців. Місто живе у сучасних трендах європейського та американського урбанізму: освоєння промислових зон, більше соціальної інфраструктури, мобільна доступність тощо. Щороку близько 10% місцевого бюджету інвестується у покращення якості міського середовища. Герніка має репутацію міста, «зручного для простого життя», але не може похвалитися історичними архітектурними пам’ятками – практично всі вони були знищені 86 років тому.

Туристи їдуть сюди за іншим – за осмисленням трагедії, зображеної на керамічній репродукції «Герніки» Пікассо на одній із уцілілих під час бомбардування стіні. Вона нагадує, з якого попелу постало нове місто. І як історія, якщо її не поважати, може йти по колу через утворення нових кривавих режимів, готових спричиняти нове горе новим «Гернікам»…

Олег ЖОВТАНЕЦЬКИЙ