6-7 червня у Києві відбулася масштабна подія для бізнесу – виставка релокованих підприємств із постраждалих від війни регіонів «Схід Експо». Свою продукцію та бажання знайти партнерів привезли до Києва 80 релокованих бізнесів – від виробників крафтової продукції, текстилю, кераміки до інжинірингових компаній. Частина підприємців втратила все, крім досвіду, частина змогла вивезти обладнання та сировину. Усі вони наразі продовжують працювати, створювати нові можливості та шукати партнерства. Хоча повертатися додому планують уже не всі.
Починаючи з 2017 року, виставка «Схід Експо» була орієнтована виключно на донецьких та луганських виробників. Цьогоріч участь брали підприємці з усіх регіонів, які постраждали через вторгнення російських військ: із Донеччини, Луганщини, Запоріжжя, Одещини, Херсонщини, Миколаївщини, Дніпропетровщини, Харківщини, Сумщини та Чернігівщини, була й компанія з Бородянки, що на Київщині.
ГОЙДАЛКИ З РУБІЖНОГО
Євгенія Абдула – підприємниця з Рубіжного. У 2016 році вона заснувала підприємство із виготовлення дитячих гойдалок. Справи йшли добре, бізнес зростав, поки не прийшли росіяни. У березні 2022 року родина Євгенії залишила рідну домівку.
– Усі тоді їхали у бік кордону, ми теж. Дорогою клієнти нам писали і пропонували переночувати у них, ми погоджувалися, за що дуже вдячні людям. Доїхали до Новояворівська на Львівщині і зрозуміли, що за кордон ми не поїдемо…
Євгенія подзвонила бізнес-партнеру з Чернівецької області, у якого кілька років поспіль купувала дерево для гойдалок. І невздовж її родина оселилася на виробництві. Це сільська бабусина хата, де стояли верстати для роботи з деревом. Там живуть і зараз – тимчасовий прихисток у Чорногузах став для родини з Луганщини домівкою.
Зараз підприємниця не лише відновила свою справу, а й розширила її – стало більше клієнтів, більше продаж та більше замовлень. Раніше жінка займалася ще й швейним та столярним виробництвом, а зараз звузила асортимент і каже, що завдяки цьому вдалося працювати більш ефективно. Гойдалки для дітей до 5 років відправляють до різних регіонів України, частина їде далі за кордон.
Повертатися додому після Перемоги Євгенія не планує. Каже, що там не буде інфраструктури, потрібної для розвитку дитини. Але жінка хоче забрати з Луганщини своє майно, яке перед виїздом заховала, тож сподівається, що воно вціліє.
БОЙОВА ЧАЙКА З МАРІУПОЛЯ
Тим часом повернутися до Маріуполя мріє Руслана Щербина.
Підприємниця розвивала справу із пошиття м’яких іграшок «Марі Поль». Вона змогла створити прибутковий бізнес – її іграшки замовляла міська рада, купували приватні клієнти. У лютому 2022-го, коли росіяни бомбили Маріуполь, думка була одна – врятувати дитину та своє життя. З міста Руслані вдалося забрати лише дорогу вишивальну машину та тканини для іграшок, решта обладнання лишилася схованою по підвалах, і невідомо, чи вціліло.
– У мене було дороге обладнання для фотозйомки, ножиці – це все розікрали. Поцупили навіть відро для сміття. Мій син збирав маленькі машинки, у нього була колекція на 500 штук – їх теж вкрали. Мені шкода своїх речей, і я досі не розумію, навіщо росіянам наша білизна та інструменти.
Та разом із тим жінка каже, що вона щаслива, адже її син не чув вибухів авіабомб та не бачив того жаху, що спіткав Маріуполь після їхнього виїзду.
Вже у Дніпрі, куди родина переїхала, щоб розвивати справу, довелося купувати нове обладнання, шукати нових постачальників сировини, працівників. Дніпро Руслана обрала свідомо – на її думку, це найближче безпечне місце, куди можна було виїхати з Донеччини.
Повернутися до довоєнних показників у бізнесі поки не вдалося. Зокрема, складно знайти швачок, щоб і креативні були, і дисципліновані.
– Зараз у мене працюють три людини, усі вони – переселенки, одна дівчина з Маріуполя. Я шукаю швачок, схожих на тих, які були у моїй команді вдома: готових втілювати різні ідеї, пробувати щось нове.
Одна з найпопулярніших іграшок – бойова чайка. Вона коштує 320 гривень, її купують як маріупольці, так і люди, які ніколи не були на узбережжі Азовського моря.
– Ця чайка – символ Маріуполя. Цікаво, що зараз її купують не для дітей, а для дорослих. Люди нам кажуть, що хочуть мати щось, що пов’язуватиме їх з Маріуполем. Мені це подобається.
Після деокупації міста підприємниця хоче повернутися додому і вірить, що на вулицях її рідного Маріуполя лунатиме українська мова.
– Я дуже хочу додому, бо це – моя земля, я там виросла, створила родину, бізнес. Квартиру можна відбудувати, головне ж – земля, до якої приростаєш. Я думала поїхати до Києва чи Харкова, але там немає моря, а я хочу після садочка забирати дитину та йти на пляж.
Під час виставки я багатьох підприємців питала про повернення на Схід. Майже половина казала, що не готова повертатися, насамперед через те, що не зможуть жити поряд із сусідами, які увесь час залишалися в окупації та грабували їхнє майно. Але було і багато таких, хто чекає часу, коли можна буде їхати додому.
Наталка СТЕПОВА
