ЧОТИРИ РОКИ ПІСЛЯ ТРАГЕДІЇ Що відбувається нині в драматичному театрі Маріуполя

Ганна САВЧЕНКО Головне фото - Євген СОСНОВСЬКИЙ

У грудні 2025 року окупанти урочисто відкрили відбудований театр у Маріуполі. Мова йде саме про відбудову з нуля, бо від старої будівлі практично залишився лише фрагмент фронтону. Росіяни заявили, що новий театр буде «найсучаснішим і найпрекраснішим». Але щось сталося не за планом. На дворі березень 2026-го, а в новому приміщенні досі не ставлять вистави, не приймають глядачів. Ми намагалися дізнатися, що пішло не так.

ХРОНОЛОГІЯ  ЗЛОЧИНУ

Ранок 16 березня 2022 року для близько тисячі маріупольців, які переховувалися від російських обстрілів у будівлі Донецького обласного академічного драматичного театру, нічим не відрізнявся від таких саме сірих страшних ранків, які наставали після 24 лютого. Десь о дев’ятій люди починали шикуватися в чергу, щоб отримати порцію чаю чи просто кип’ятку, з’їсти щось із приготованого волонтерами на сніданок.

Аж раптом – гул літака…

Близько 10 години ранку пілот цього літака піднявся в небо з аеродрому російського міста Єйська, перетнув Азовське море, зробив коло над центром міста, подивився уважно на великі літери «ДЕТИ», написані фарбою перед будинком театру, а тоді холоднокровно скинув дві потужні авіабомби на дах будівлі. Бомба впала акурат туди, де розташовувалася польова кухня.

Усі, хто знаходився у правому крилі будівлі з третього по перший поверхи, розчинилися в попелі, битому бетоні та цеглі.

Понад 300 людей (щонайменше) загинули. Ті, які вижили та свідчили, з жахом розповідали про крик і стогін, місиво зі шматків тіл, дим пожежі та білих від глини вцілілих людей, які намагалися вибратися із пекла…

Влітку окупанти почали розгрібати руїни театру. Підганяли тракторні лафети та вантажили не тільки сміття, а й загорнуті в чорні пакети шматки тіл і кісток. Але всіх вивезти не вдалося. В липневу спеку росіяни вимушені були призупинити роботи – будівельники відмовлялися працювати на руїнах театру через трупний сморід, який виїдав їм очі. Тож окупанти стали заливати будівельний майданчик хлором. Ближче до вересня, коли спека потроху стала спадати, роботи відновилися.

Росіяни поспішали. Злочин, скоєний ними в театрі в березні 2022-го, набув міжнародного резонансу. Потрібно було якомога швидше залити бетоном усі сліди, щоб вже ніхто й ніколи не зміг довести причетність кремлівських злочинців до цієї трагедії.

Вони так поспішали, що нехтували будь-якими правилами безпеки та розрахунками. В результаті під час робіт обвалився вцілілий фронтон разом зі скульптурами, які вони так сильно хотіли зберегти. Те, що не зробили російські бомби, зробили російські «майстри».

Росіяни планували побудувати новий театр так, щоб він був таким точно, як і до авіабомбардування, але більш величним, більш помпезним. Тяга до мегаломанії – риса, притаманна російському суспільству.

Тож вони зробили театр вищим на цілий поверх.

Проте навряд чи висота додала справжньої величі будівлі, у фундаменті якої, ймовірно, досі залишаються людські кістки.

ХТО РЕМОНТУВАВ

Російські пропагандисти стверджують, що спочатку роботи на майданчику виконували підрядники з Санкт-Петербургу. Це вони були такими чутливими до запахів, що відмовлялися працювати влітку.

А ось коли вже приступили до оздоблювальних робіт, то тут, на твердження пропагандистів, працювали виключно маріупольці.

Керував роботами будівельник Іван Лолин, уродженець Закарпаття, до війни навчався в Одеській семінарії від московської церкви, але не закінчив її, бо поїхав до Маріуполя шукати кращої долі. Влаштувався у приватну будівельну компанію, яка виконувала підряди на  замовлення командування тоді ще полку «Азов». Іван Лолин удавав із себе патріота, ну а  тепер спокійно працює на ворога.

Лолин розповідає, як заповнювали простір театральної «новобудови» декоратори: все, що раніше було справжнім, замінили дешевою підробкою. Фальшивий мармур, фальшива позолота, а замість бальної зали – буфет.

Окупанти обіцяли вже перед Новим 2026 роком влаштувати гучне відкриття з показом прем’єрного спектаклю.  На день «відкриття» було анонсовано ранкову дитячу та вечірню вистави, але у призначений час двері театру не відчинилися. Спектаклі перенесли туди, де колаборантський театр працював з літа 2022 року – у приміщення маріупольської філармонії.

ТРУП ТЕАТРАЛЬНОЇ ТРУПИ

На прем’єру запросили виключно «номенклатуру», тобто «своїх». Серед них були й актори маріупольської драми, які після злочинів руйнації Маріуполя і фактично акту терору у самому театрі все одно погодилися розважати військових злочинців, пропагуючи «руській мір» з мистецької сцени.

На відео з «відкриття» театру – заслужений актор України Олександр Арутюнян, акторка Хлібова, журналіст Андрій Кіор, що улесливо усміхається спині Пушиліна. А ще – колишній директор театру Володимир Кожевніков. У березні 2022-го під завалами будинку загинули його матір, рідна сестра, племінники. А тепер він аплодує вбивцям своєї родини.

Ці актори перетворилися на обслуговуючий персонал російського окупаційного режиму. Їздять з гастролями на Колиму, роздають інтерв’ю російським медіа про «укронацистів». Найстарша акторка театру Анна Фоменко отримала, нарешті, можливість читати зі сцени Пушкіна (19 лютого 2026 року Фоменко померла, і ми не знаємо, чи покаялася вона перед смертю).

У репертуарі нічого не залишилося від українського театру. На лютий цього року були заплановані  «Старі пісні про головне». Якийсь російський військовий заспіває бардовські пісні «про родину».

1 лютого колаборантка Наталія Гончарова, яка до повномасштабного вторгнення працювала в театрі репетитором з техніки мови, а тепер зробила карколомну кар’єру і стала режисеркою, поставила спектакль «Номер с фруктами» нікому не відомого російського автора Олександра Коровкіна, який безкоштовно надав свою п’єсу спочатку окупованим кримським театрам, а тепер і окупованому театру у Маріуполі.

Ось такі прем’єри.

Геннадій Дибовський, директор та художній керівник Донецького обласного академічного драматичного театру, що нині замість Маріуполя базується в Ужгороді, вважає, що в окупації будь-яке мистецтво перетворюється на російську пропагандистську агітку. Тому нема що обговорювати.

– За чотири роки, які минули з того страшного моменту, коли російський льотчик скинув авіабомбу на дах театру, у нас виробилася певна антиотрута: не думати, не цікавитися, не спілкуватися з тими, хто залишився там. Якщо в першій рік окупації ми переживали шок, ще намагалися якось зрозуміти їх, адже кожна людина – це окрема історія, то зараз – ні. Всі зв’язки розірвані. Я впевнений: прийде час, і ми зможемо оцінити дії кожного з нас. Без емоцій. Все має визначати закон, – каже Дибовський.

Він переконаний: на місці відбудованого росіянами театру має бути меморіал, музей, місце скорботи, а ніяк не театр.

– Ми ніколи вже не повернемося на ту сцену, у той театр на кістках, – запевняє Дибовський.

В українському Міністерстві закордонних справ назвали спроби росіян відновити роботу розбомбленого театру в Маріуполі «навмисним терором»: «Це навмисний терор і навмисна спроба уникнути відповідальності. Росія має нести відповідальність за забрання життів невинних людей і за геноцид проти українського народу».

НУ І ЩОСЬ ПІШЛО НЕ ТАК

Попри обіцянки окупаційної влади розпочати новий рік у новому театрі, він так і не відкрився для відвідувачів.

Офіційно причину, чому театральна трупа досі грає у приміщенні маріупольської філармонії, а не на новій сцені, окупаційна влада ніяк не коментує.

Чутки лунають різні. За однією з версій, окупантам не вдається підключити театр до комунікацій. Є проблеми з водозабезпеченням, а також живленням. До речі, проблеми із електрикою є не тільки в новобудові, а й у філармонії, яка тимчасово приймає театральну трупу. Наприклад, спектакль «Маленькі трагедії», який мав відбутися 13 лютого, був скасований в останній момент через відсутність електропостачання та перенесений аж на квітень.

Є й містичне пояснення. У Маріуполі кажуть, що деякі актори театру бояться виходити на сцену, яка буквально стоїть на кістках загиблих – бояться привидів. Тож поки що готують новий прем’єрний спектакль за твором Островського «Вівці та вовки» у більш «безпечному» середовищі маріупольської філармонії.

А що вже точно не чутки, так це мовчазний протест частини маріупольської аудиторії, яка публічно виступає проти відвідування театру після всього, що там сталося. Тож не виключено, що більша частина з 500 посадкових місць, на які розрахована нова будівля, лишатимуться порожніми.

Відкриття театру, вже не показово-урочисте, а реальне, окупанти тепер планують на середину року.

Але це не має жодного значення.

Справжній театр і справжнє театральне мистецтво повернеться в Маріуполь тільки після деокупації міста.

– Я точно знаю, що ми зіграємо у вільному Маріуполі, – каже художній керівник театру Геннадій Дибовський. – Це буде спектакль «Маріупольська драма» – п’єса, заснована на реальних подіях, де актори, що пережили бомбардування 16 березня, грають самих себе.

Поділитися у соцмережах:
Щомісячний розіграш