Захисник Маріуполя Едуард Кашпор пройшов АТО, запеклі бої за рідне місто з першого дня повномасштабного вторгнення, а потім виснажливі випробування полоном. Після всього він зумів не лише знайти в собі сили жити далі, а й створив у Одесі простір підтримки для своїх земляків. Сьогодні ательє Marik studio – це про незламний маріупольський характер, професіоналізм та допомогу тим, хто продовжує боротьбу на фронті та в шпиталях.
Життя Кашпора було нерозривно пов’язане з морем та великою промисловістю у Маріуполі. Чоловік народився у селищі Піщаному та виріс у родині моряків серед портових кранів і суден. Іншого життя він просто не знав. З його вікон усе маріупольське життя було видно море та «Азовсталь».
2014 року Едуард став на захист країни в складі 23-го Маріупольського загону охорони, служив командиром прикордонного катеру. Через два роки служби в АТО повернувся до цивільної праці на судноремонтному заводі. Але ненадовго. 24 лютого 2022 року він знову став на захист Маріуполя у складі того ж 23-го загону охорони.
Коли виникла загроза висадки російського десанту, цей загін отримав наказ перекрити підходи до порту. Щоб ворог не зміг зайти з моря, українські військові почали затоплювати судна та техніку на судноремонтному заводі.
– Так я став капітаном «підводного флоту», – згадує ветеран ті баржі та катери, які й досі на дні Азовського моря – як мовчазні пам’ятники спротиву.
Пораненому Едуардові вдалося дістатися «Азовсталі», звідки 17 травня 2022 року за наказом вийшов у полон. Далі – виправні колонії Оленівки та Горлівки. Майже півроку боротьби за власну гідність у нелюдських умовах стали найважчим іспитом у його житті. Кремезний чолов’яга зростом 181 см і вагою у 115 кг став нижче на 5 сантиметрів та «скинув» 40 кг.
На обмін Едуард Кашпор потрапив 9 листопада 2022 року. Його перевели служити до Одеси, тоді й почався шлях реабілітації та відновлення. Більшу частину часу довелося провести у шпиталях.
КРАВЕЦЬ МИМОВОЛІ
З військової служби Едуард Кашпор звільнився у вересні 2024 року, маючи III групу інвалідності. Їхати не було куди, тож він вирішив залишитися й будувати нове життя в Одесі.
– Коли повертаєшся, ти ніби заново вчишся ходити. Але я знав одну річ: я хочу справу, яка буде корисною людям і дозволить мені бути серед своїх, – розповідає Едуард.
Ще в Маріуполі він разом із братом і його дружиною готував бізнес-план на відкриття ательє – Оксана шиє красиві ексклюзивні іграшки, її захоплення вони мріяли перетворити на бізнес. Тоді цивільні плани довелося відкласти, обидва брати пішли воювати.
А в Одесі Едуард з Оксаною вирішили повернутись до тієї ідеї. Так народилося рішення про створення ательє Marik studio. Назва з’явилася миттєво – як данина місту, яке назавжди в серці, та як сигнал для земляків, що на них тут чекають.
До реалізації ідеї підійшли системно. У центрі «ЯМаріуполь» Едуард отримав інформаційний супровід, який допоміг йому зорієнтуватися в можливостях для ветеранського бізнесу. Навчання у Маріупольській школі підприємництва дало практичні знання з управління та розвитку бізнесу. Ретельно підготовлений бізнес-план дозволив виграти грант від Центру зайнятості на 500 тисяч гривень. Завдяки цим грошам вдалося закупити професійне промислове обладнання, яке дозволяло ательє виконувати замовлення різної складності – від базового ремонту до роботи зі шкірою та хутром.
Від ідеї до реалізації минув майже рік. За цей час 48-річна Оксана, головна натхненниця та майстриня, потрапила у лікарню з інсультом. Едуарду, який ніколи не мріяв стати кравцем, довелось чекати, коли швейну справу опанують дві працівниці – так ветеран влаштував на роботу переселенок зі Сходу.
ВАУЧЕР НА НОВЕ ЖИТТЯ
55-річна Світлана Кравченко приїхала до Одеси з Сіверськодонецька. З Едуардом вона була знайома по спільноті родин військовополонених – її син також виходив з «Азовсталі», з полону його чекали три роки. Світлана та Едуард разом ходили на акції з підтримки військовополонених, які в Одесі започаткували саме маріупольці.
На Луганщині жінка понад 20 років працювала на хімічному підприємстві «Азот». Швейна справа була для Світлани скоріше за хобі – шила для себе та своєї родини, але досвіду роботи з професійним обладнанням вона не мала. Коли дізналась, що Едуард готується до відкриття ательє, пішла вчитися. Від Центру зайнятості отримала ваучер на навчання, який дозволяє державним коштом отримати нову професію людям після 45 років, і майже півроку опановувала навички швачки в Одеському центрі професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості.
30-річна Аліна виявилась землячкою Едуарда. Про майбутнє ательє вона дізналася в центрі «ЯМаріуполь». Отримана після школи професія маляра-штукатура, а потім робота в хімчистці були їй не до душі, тож Аліна також вивчилась на швачку в центрі профтехосвіти, але за іншою програмою.
Коли обидві працівниці були готові до роботи, ательє нарешті відкрилося. Це сталося в жовтні минулого року.
ОДЯГ ДЛЯ ПОРАНЕНИХ І КАПЕЛАНСЬКИЙ ОДНОСТРІЙ
Щодня Marik studio працює як звичайне ательє: тут відшивають прапори для акцій на підтримку полонених, ремонтують, підшивають, перешивають.
– Часто військові чи поліцейські приходять із проханнями підігнати чи підлатати форму. Ми навіть кобуру для пістолета ремонтували, де кнопка відірвалась, – розповідає Едуард. – Зробили міцніше, ніж вона була новою.
Але окрім стандартних послуг, Marik виконує особливу місію – освоює виготовлення адаптивного одягу для поранених військових із доступом до катетерів, протезів, перев’язок. Майстрині шиють спеціалізовані сорочки та штани на липучках і кнопках, незамінні для лежачих пацієнтів, які потребують стороннього догляду. Адже Едуард на власному досвіді знає, наскільки важливо забезпечити комфорт бійцям у період реабілітації у шпиталях.
Унікальний напрямок на перспективу – розробити та почати шити однострій для капеланів.
– Багато військових капеланів не мають уніфікованого одягу – хтось у пікселі, хтось у цивільному, – пояснює Едуард Кашпор. – Тому команда розробляє спеціальну форму для них, зручну у дорозі, придатну для фронту та шпиталю. Вона має не лякати, але давати відчуття захисту.
