Переселенки з Луганщини Ольга Лумеровська та Юлія Москаленко рік тому відкрили в Одесі простір для тварин та їхніх господарів Pet Point. Вони впевнені: під час війни відповідальність за пухнастиків допомагає тримати життєвий тонус, а турбота – відчувати радість, таку необхідну для відновлення. Щоб створити справжню міську спільноту собачників, вони придумали поєднати зоокрамницю, кав’ярню та майданчик, де час від часу організовують тематичні pet-вечірки.
ОКУПОВАНА ЛУГАНЩИНА – ЖИТТЯ НАЧЕ ЗАВМЕРЛО
До початку російської агресії подружки Ольга та Юлія жили у Лутугиному, будували кар’єру у світі маркетингу, займалися волонтерством та благодійністю. Оля працювала, одночасно виховуючи маленького сина, а Юля – просувала власний інтернет-магазин.
– В Одесі я опинилася майже випадково: коли на сході України 2014 року розпочалися бойові дії, моя мама відпочивала тут з малим. І я просто поїхала до них, – розповідає про події того часу Ольга. – А Юля, погостювавши у мене, вподобала місто. Так ми стали жити в Одесі.
До повномасштабного вторгнення Ольга кілька разів їздила додому, де в неї залишалися рідні. Їй було вкрай важко бачити, як те, що нагадувало про дитинство і юність, наче застигло у капсулі часу.
– Я відчувала, що життя там завмерло. Людям, які лишалися там – друзям дитинства, однокласникам, сусідам – можливо, здавалося, що все наче добре: активної війни немає, життя триває. Але це дуже відчутно, коли ти приїздиш ззовні: світ розвивається, а там все те саме, як і рік, два, три, десять.
ВДРУГЕ РЯТУВАТИСЯ ВІД ВІЙНИ ВДВІЧІ ВАЖЧЕ
Перші роки в Одесі дівчатам доводилося будувати все наново: у сфері маркетингу не так просто увійти в коло професіоналів, якщо тебе ніхто не знає. Складності додавали велика кількість спеціалістів, які їхали від війни до інших регіонів і складали там конкуренцію, і неоднозначне ставлення до переселенців, що підживлювалося різними міфами та упередженнями.
– Фактично, нам довелося працювати «з нуля» над професійним іміджем. Я почала зі звичайної рекламної агенції, потім знайшла роботу в англомовному журналі, де напрацювала багато зв’язків та досвіду. У 2022-му вже була директором з маркетингу: відчула нарешті землю під ногами та впевненість, як професіонал, – каже Ольга.
І тоді, коли з’явилося відчуття, що вдалося нарешті видряпатися з ситуації вимушеного переїзду, сталося повномасштабне вторгнення.
– Скажу чесно: 2022-й дався набагато важче, ніж 2014-й. Тоді ми наче не встигли зрозуміти, що відбулося, відреагували, і якось воно життя далі пішло. А тут вже усвідомлюєш дуже чітко, чим це може загрожувати. Тобі знайомий цей досвід, і нічого оптимістичного він не підказує.
Ольга зізнається, що найбільшим жахом її життя був страх за життя дитини, тому вона поїхала за кордон. З думкою, що ніколи не повернеться в Україну, як не повернулася на рідну Луганщину.
Це була історія, знайома багатьом, хто виїхав: вони змінили кілька країн, син-підліток погано адаптуватися до нових реалій та дуже сумував за друзями, а сама Ольга ледь змушувала себе хоч якось підтримувати побутову рутину.
– І, як не дивно, саме песик, якого мені подарували перед великою війною, допоміг витримати ті дуже важкі часи. Син відсторонився, але, за великим рахунком, міг зготувати собі поїсти та самостійно впоратися зі шкільними завданнями. Змусити себе просто встати зранку було неймовірно важко, а собаку, хочеш не хочеш, треба вигулювати, тож, так чи так, день починається. Пройдешся, вип’єш кави, і вже наче трохи легше, можна гарувати далі.
У березні 2023 року Ольга з сином приїхали до Одеси, щоб відсвяткувати власні дні народження і весілля Юлії, що раніше повернулася до країни, з її нареченим, який пішов служити у ЗСУ. І обидва зрозуміли: мають повернутися, бо не хочуть віддавати ворогу своє нове рідне місто!
– Так, ми орендували квартиру близько до бомбосховища і спускаємося у паркінг під час тривог. Таким чином, у мене наче є уявний контроль та розуміння, що я хоча б мінімізую ризики, як можу. І від цього мені спокійніше.
ТВАРИНИ ДАРУЮТЬ БІЛЬШЕ, НІЖ МИ ВІДДАЄМО ЇМ
Повернувшись до Одеси, подруги вирішили, що настав час нарешті втілити свою мрію – відкрити власний бізнес. І чому б його не побудувати на турботі про домашніх тварин? Вони, як професійні маркетологи, вивчили цю нішу для бізнесу і зрозуміли: тренд турботи про тварин вже стає тенденцією, все більше людей сприймають хатніх тварин як членів родини, піклуються про них, узгоджують з наявністю тваринки власне життя.
– Україна доволі сервісна та pet-friendly країна, але мало місць, де б власники могли разом покавувати, а тварини комфортно погуляти. Бо навіть у pet-friendly кав’ярнях не завжди зручно: собаки заважають іншим, бігають під столами. Тому ми подумали: а чому б не зробити такий простір, де буде зручно усім: і людям, і тваринам? Потім ми порахували попит на якісний товар для тварин, який наразі люди змушені купувати в інтернеті, де не приміряєш заздалегідь. І ідея «клацнула»: ми знайшли партнерів-інвесторів, отримали грант «Власна справа» від держави. Рік тому запустили проєкт, де ми обидві є співвласницями.
По суті це зоокрамниця, кав’ярня і відкритий дворик, де пухнастики можуть пограти один з одним, поки власники п’ють каву. А на вході в у крамничку висить картина, на якій зображено Луганськ – дівчата хочуть, щоб люди знали, звідки вони.
– Ми пропагуємо гуманний підхід до виховання тварин: не продаємо засоби типу «суворих» нашийників чи тих, що б’ють струмом. А щоб якомога більше власників ставали свідомими, ми запрошуємо сучасних кінологів, ветеринарів, собачих психологів, які розповідають про правильні алгоритми взаємодії з тваринами. І радять, до прикладу, як допомогти пухнастим подолати стрес від обстрілів і вибухів.
А ще у Pet Point проходять породні вечірки: наприклад, потусити збираються власники коргі чи пуделів зі своїми улюбленцями. Песики однієї породи гарно взаємодіють і почуваються зручно, а власникам є про що поговорити за кавою. Або проводяться костюмовані карнавали: наприклад, на Хелловін одесити не стримували свою фантазію, даруючи своїм тваринкам різні образи.
– Я завжди жартую, що на правах і мами дитини, і мами собаки, можу сказати, що це насправді дуже близько. Саме свідома відповідальність за тварин у всьому світі зараз стає своєрідною підготовкою до відповідальності за дітей для молодих пар.
Відповідаючи на питання: чи не занадто уваги тваринам під час війни, Ольга каже, що саме такі переламні події дають можливість побачити сутність людини. І згадує, як після затоплення росіянами частини Херсонської області вся Одеса кинулась туди – зокрема й рятувати тварин.
– Ми шукали, де купити човен, а їх просто не було у жодному магазині вже наступного дня. У нас в районі є притулок, і я на власні очі бачила, як біля нього стояла черга автівок: одні привозили з Херсону тваринок, а інші – забирали їх собі. Коли до нас приходили гості з тваринками, врятованими з Херсону, з Бахмуту, я питала, як вони наважилися взяти таку відповідальність, бо війна – це суцільна невизначеність? А вони мені казали: це не ми, це вони нас рятують.
Прагматично, як маркетолог, Ольга пояснює: вони наразі працюють не у гаманці догляду за тваринами, а у гаманці ментального здоров’я людей. Бо зробити собаці костюм на вечірку – це не про забезпечення її життя. А про емоції, які людина отримує, коли вже не може відчувати радість від чогось для себе.
– Наші клієнти зізнаються: так добре, коли накупиш йому іграшок чи смаколиків! Бо я ж собі нічого не купую: мені нічого не додає вже радості, а пес так радіє цій іграшці, що і мені веселіше стає. Тож, для мене відповідь очевидна: собака дає більше, ніж даєш їй ти.
І це, погодьтеся, не найгірший спосіб триматися в складних реаліях невизначеності – відчувати себе потрібним, дозволяти собі бути добрим і чуйним, піклуючись про інших.