Колись у дитинстві вони будували халабуди – надійний дитячий захист від всіх небезпек світу. А коли стали дорослими, створили велику «Халабуду» для тих, хто готовий працювати заради безпеки суспільства. За грудень команда маріупольського волонтерського хабу «Халабуда» зібрала чергові 100 тисяч донатів. На ці гроші й одного нового «Мавіка» не купити, тож їх витратили на запчастини і власноруч відремонтували аж 47 дронів. А рік роботи халабудян – це 552 відновлені дрони, що зекономило нам з вами 82 800 000 гривень донатів.
«Халабуда», яка розпочала роботу 2015 року як вільний простір, швидко перетворилася на культурний та освітній центр, а згодом тут стали підтримувати й проєкти з розвитку малого та середнього бізнесу. Найголовніше – вона стала центром тяжіння для громадських активістів, платформою об’єднання зусиль для вирішення проблем прифронтового міста. Халабудяни отримали довіру та підтримку маріупольців, а разом з великим впливом на процеси, які відбувались у Маріуполі – і велику відповідальність.
«ХАЛАБУДА». МАРІУПОЛЬ
– 2014 рік приніс в наше життя багато нових людей, близьких нам світоглядно, – розповідає Людмила Чичера. – Так з’явилася громадська організація «Центр громадських ініціатив «СХІДНА БРАМА». Її заснували три волонтерські родини: ми з Дмитром Чичерою, Андрій та Ірина Гежі, Валерія та Віктор «Лютий» Гармаш, а також Олександр Маслов. Ми стали один для одного не просто командою, а родиною.
Ідея створення на базі ГО власне вільного простору виникла у Дмитра Чичери під час навчання в Українській миротворчій школі у Харкові.
– Діма дуже захопився. Я взагалі-то завжди підтримувала його ідеї, але ідею вільного простору сприйняла скептично. Це було щось абсолютно нове для нашого міста. Чи буде цей формат затребуваним у Маріуполі, чи зможемо ми фінансово забезпечувати його роботу – незрозуміло, – згадує Людмила. – Ми спочатку були як сліпі кошенята, і перші місяці все робили власним коштом. Тому мене дуже дратує, коли я чую, що громадянський сектор – це грантожери. Ми вкладали у «Халабуду» власний фінансовий ресурс, поки не отримали перший грант від USAID. Це взагалі здавалося дивом – що в нас повірили, виділили гроші організації, яка жодного разу до того ніяких грантів не мала й взагалі була щойно створена. Ці гроші дозволили нам розібратися з орендою, закупити необхідне обладнання, меблі. І взагалі ми стали почуватися набагато впевненіше.
– До нас у «Халабуду» потягнулися люди. Не тільки волонтери, а й інші маріупольці. Незабаром ми побачили результат нашої роботи – громадських активістів стали запрошувати до співпраці з патрульної поліцією в Маріуполі, до участі у громадських радах, до журі соціальних конкурсних проєктів, які реалізовувала місцева влада, – розповідає Валерія Гармаш.
«Халабуда» стала центром громадського життя для дуже різних організацій, тож не дивно, що 24 лютого 2022 року тут було людно.
– Рано вранці 24 лютого ми з Дімою прокинулись від вибухів у місті. Ми сиділи на ліжку і просто мовчали. Паніки не було. Кожен думав, що робити далі, – розповідає Людмила Чичера. – Ми написали у наш внутрішній чат: збираємось о 9-тій у «Халабуді», разом будемо вирішувати, як діяти. Яким же було моє здивування, коли ми побачили там десятки людей. Без всяких запрошень – інтуїтивно – вони тягнулися саме в «Халабуду», включалися в роботу, діяли. Ми вже зрозуміли на той момент, що «Халабуда» як освітній хаб припинила існувати, що вона мусить всі свої 300 квадратних метрів перетворити на корисну площу для невідкладної гуманітарної допомоги людям.
Дружини халабудян вирішили вивезти із міста дітей та батьків до Запоріжжя, а потім із гуманітарними вантажами повернутися до Маріуполя. Виїхали 25 лютого. Але ситуація погіршувалася не щоденно, а щогодинно – повернутися назад вони не змогли. Тож розгорнули гуманітарну роботу у Запоріжжі.
ВІРТУАЛЬНИЙ ОФІС МІЖ ЗАПОРІЖЖЯМ ТА МАРІУПОЛЕМ
– Початок березня 2022 року був найстрашнішим. Маріуполь у повній блокаді, відрізаний від зв’язку. І раптом хтось (досі не знаю, хто) виклав мій номер у соцмережі як телефон гарячої лінії Маріупольської міськради, – розповідає Валерія Гармаш. – За лічені години він розлетівся світом! Мені стали дзвонити зі всієї України, із Європи, навіть із Латинської Америки: «Моя мама на гемодіалізі. Що з нею? Дізнайтеся. Допоможіть!», «Врятуйте мою дитину, вона залишилась у Маріуполі!», «З’їздіть за цією адресою, врятуйте маму, вона лежача!»… Ми приймали до 2 тисяч таких дзвінків на день, вночі також. І оце «врятуйте» – було найболісніше, бо ми не могли нікого врятувати. Ми заспокоювали людей як могли, але й самі були в такому ж стані, бо наші чоловіки у Маріуполі, волонтерять під обстрілами, а ми нічим не можемо їм бути корисними. Ми були у розпачі. Ми були розібрані на молекули…
Дівчата по крихтах збирали інформацію про ситуацію у Маріуполі, зв’язуючись з халабудянами, які залишились у місті. У них там з’явився супутниковий зв’язок, і це давало можливість дізнатися про рідних тих маріупольців, які телефонували Валерії, а потім і Людмилі. Паралельно вони разом із «Карітасом», в якому працюють, почали збирати гуманітарну допомогу Маріуполю – в приміщенні, яке виділила міська влада, на «зелені коридори» чекали тони продуктів.
– Ми дивились на ті продукти і плакали. Бо росіяни ніяких коридорів не відкривали. Ми шукали людей, які самотужки проривалися у місто, щоб хоча б у такий спосіб передавати їжу, ліки, – каже Людмила.
А потім жінки з «Халабуди» стали приймати у Запоріжжі тих, хто вирвався із блокади.
У травні 2022 року команда «Халабуди» зібралася на стратегічне планування у Карпатах. Були всі, окрім Дмитра Чичери. Він зник 17 березня року у Маріуполі. Де він, що з ним – досі невідомо.
«ХАЛАБУДА». ЗАПОРІЖЖЯ
Це було найважче стратегічне планування за всю історію «Халабуди», за словами його учасників. Дорослі, мужні, сильні люди були розгублені, як діти. Ніхто не знав, як працювати далі. Взаємодію ускладнювало те, що війна розкидала всіх по різних містах. Вирішили, що халабудяни у Запоріжжі розпочнуть роботу вже не як віртуальний офіс, а як фізичний. Тож орендували офіс, відновили культурні заходи і освітню діяльність.
У Запоріжжі й розпочався ремонт дронів для ЗСУ. Заснував цей напрямок Андрій Гежа, який наразі є військовослужбовцем. Свій перший дрон він відремонтував ще у Маріуполі. У блокадному місті важко було знайти потрібні запчастини, але хлопцям було дуже треба, тож Андрію вдалося полагодити апарат із того, що було під рукою.
– Я ж усе життя ремонтував електроніку промислового обладнання. Це, звісно, дотично, але все одно – нова справа, – розповідає Андрій. – Виїхавши до Запоріжжя, одразу почав думати, як розгорнути більш системну роботу. Розумієте, вартість ремонту набагато нижча, ніж новий дрон. В середньому, щоб полагодити один апарат, потрібно 150 доларів, а щоб купити найдешевший «Мавік» – мінімум 4000 доларів.
Навчатися доводилося по ходу справи – просто розбирати дрон до гвинтика і вивчати, як він побудований. Також халабудяни шукали контакти майстерень, які вже мали досвід ремонту дронів, щоб розпитати у них, бо ж в інтернеті, звісно, такому не вчать.
Спочатку замовлення на ремонти отримували від знайомих з 2014 року військових, потім волонтерську майстерню стало просувати «сарафанне радіо». Тож обсяги зростали – Андрій Гежа ремонтував до 50 дронів на місяць.
Але безпекова ситуація у Запоріжжі різко погіршилася. В жовтні в будинок, де розташовувалася «Халабуда», прилетів снаряд. Офіс не постраждав, але стало зрозуміло, що треба виїжджати.
«ХАЛАБУДА». ЧЕРКАСИ
Новий етап розпочався у Черкасах. Тут було більш-менш безпечно і була робота для учасників команди – в «Халабуді» вони зарплати не отримують, тож фактор роботи є вирішальним.
Черкаси прийняли маріупольців дуже тепло. Одразу знайшлися люди, які стали допомагати з організацією роботи на новому місці.
– Втім, місцеві дивилися на нас як на якесь диво. Бо вони вважали, що після того, що сталося із Маріуполем, ми максимум що можемо робити – це лягти і чекати на відспівування священників різних конфесій. Ми ж натомість розгорнули роботу у кількох напрямках, – сміється Людмила Чичера. – Черкаси ще трошки у минулому живуть, так мені здається, бо тут не так просто потрапити до владних кабінетів, як було у Маріуполі. А щоб вирішити якісь питання, треба знаходити зв’язки.
У Черкасах вдалося відновити діяльність з підтримки малого та середнього бізнесу – нещодавно маріупольці завершили проєкт із допомоги малим підприємства у рестарті бізнесу в нових умовах і нових громадах. Також проводили тренінги, як розпочати все з нуля.
Ну і ремонт дронів вийшов на новий рівень. Перед тим як в серпні цього року стати до лав Збройних Сил, Андрій Гежа підготував собі заміну – провів двотижневий інтенсив для халабудян Олександра Маслова та Олега Євглевського. Дівчата також взяли до рук паяльники.
– Я досі дзвоню Андрію, консультуюся, але 80% всіх ремонтів ми з Олегом вже робимо самі, – розповідає Олександр Маслов. – Ремонтуємо п’ять моделей «Мавіків», за інші не беремося поки. Щодня надходять 3-5 пошкоджених дронів – хлопці відшукують їх у хащах і відправляють нам. Головна проблема полягає у тому, що потрібні запчастини можна купити лише у Китаї. Ми замовляємо їх через AliExpress, і вони можуть досить швидко приходити, а можуть і місяць йти. Весь цей час дрон, такий потрібний на фронті, чекає. Тому ми поставили собі завдання зробити стратегічний резерв, щоб ремонти не залежали від поставок і робота була більш системною Потрібно мінімум 150 тисяч гривень для закупівлі запчастин, але нам ніяк не вдається їх назбирати. Тільки-но прийде донат на банку – одразу доводиться знімати і терміново щось закуповувати для термінових ремонтів.
Звісно, українським військовим потрібні не лише дрони. Багато з тих, хто повертається з фронту через поранення, потребують психологічної допомоги. Після Перемоги ця потреба буде лише зростати. Тому з початку листопада «Халабуда» запустила новий проєкт, який має навчити родини військових нетравматичному спілкуванню.
– Ця тема дуже делікатна, ми це розуміємо, але вона дуже важлива, – розповідає Людмила Чичера. – Будемо проводити і групові, й індивідуальні заняття. Запрошуємо не тільки родичів, а й друзів військовослужбовців. Ми маємо одночасно і допомогти, і зберегти особистий простір учасників курсу. Це дуже тонка межа, тому перед нами складне завдання.
Нескладних завдань, насправді, в «Халабуді» і не буває. Наразі проблема маріупольських активістів у Черкасах полягає у тому, що містяни сприймають їх виключно як «свої йдуть по своє до своїх». Насправді ж халабудяни прагнуть стати частиною місцевої громади, бути корисними і цікавими для всіх, а не тільки для переселенців. Тому попереду ще багато роботи.
– Ми зараз намагаємось заявити про себе у місті, яке нічого не знало про «Халабуду». Це непросто, – кажуть маріупольці. – Але нам здається, що ми можемо пришвидшити уповільнене черкаське життя і підсилити місцеву громаду.
Допоможемо «Халабуді» зібрати стратегічний резерв на запчастини для дронів:
Посилання на банку: send.monobank.ua/jar/7JpNrh9pyn
Карта банки: 5375 4112 0841 3166
Карта Приват: 5457 0825 0359 9263