Попри постійні обстріли та переїзд людей до інших регіонів на Донеччині не зупиняється процес зберігання пам’яті про загиблих внаслідок російсько-української війни. У прифронтових містах та евакуйованих громадах шукають нові форми вшанування, зокрема формується система цифрової пам’яті про тих, кого забрала війна: Алеї Героїв, Книги пам’яті, онлайн-меморіали. Докладніше – в матеріалі кореспондентки «Схід NOW».
ПАМ’ЯТЬ ЙДЕ В ЦИФРОВИЙ ПРОСТІР
Традицію створення фізичних громадських меморіалів, започатковану в Києві та усіх обласних містах України, сьогодні підтримує хіба Краматорськ. У серпні минулого року на алейці у центрі міста волонтери та активісти встановили прапорці з іменами героїв.
– Ми звернулися до міської ради, щоб узгодити місце, де облаштуємо меморіал, куди можуть прийти рідні та друзі загиблих воїнів. Прізвища для прапорців збирали по людях, а тепер меморіал живе своїм життям – містяни самі приходять поставити прапорці на честь своїх загиблих, несуть сюди квіти, – розповів один з організаторів ініціативи Сергій Наконечний.
У решті міст на селищ Донеччини через бойові дії подібні меморіали демонтували та перевезли до безпечніших міст. У серпні 2024 року так вчинили з Алеєю Слави у Кураховому – її розібрали та транспортували до Кам’янського на Дніпропетровщині. Аналогічне рішення ухвалили в Покровську, Селидовому та інших містах.
Але евакуація – не єдиний спосіб зберегти імена загиблих і символи пам’яті. Книги пам’яті в онлайн-форматі з’явилися на сайтах майже усіх громад і військових адміністрацій. Інформацію для таких цифрових меморіалів збирають і впорядковують працівники ВЦА та музейних установ, долучитися можуть усі охочі.
Про те, як фіксуються історії загиблих воїнів чи мирних жителів, розповіла заступниця директора Покровського історичного музею, який зараз працює у Дніпрі, Тетяна Костюченко. Уся інформація для «Щоденника пам’яті Покровської територіальної громади» збирається дистанційно, через заповнення форми на фейсбук-сторінці проєкту. Усі тексти узгоджуються з родинами, тільки потім публікуються.
Наразі в «Щоденнику» оприлюднені історії про 100 загиблих жителів громади. Інші історії чекають своїх оповідачів з числа земляків: у працівників музею є лише ім’я-прізвища та короткі біографічні дані.
У майбутньому «Щоденник пам’яті» стане основою для окремої експозиції. А поки в релокованому музеї зберігають особисті речі загиблих, які приносять рідні полеглих.
ВІРТУАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ПАМ’ЯТІ, ЯКИЙ СТВОРИВ ШКОЛЯР ІЗ СЕЛИДОВОГО
Цифровий музей пам’яті загиблих випускників свого ліцею в Селидовому зробив школяр Тарас Іванов, який зараз навчається на другому курсі Київського політехнічного інституту. Тоді ще учень 11 класу, зацікавлений IT-технологіями, він відгукнувся на пропозицію вчителів стати розробником музею.
Тема вшанування пам’яті загиблих для Тараса особистісна – його батько Володимир Іванов, командир кулеметного взводу механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового Івана Сірка, загинув у жовтні 2022 року на Луганщині.
Макет майбутнього музею хлопець спочатку малював у зошиті – готових варіантів, які б відповідали його баченню, в мережі не було. Щоб реалізувати свій задум, він опанував 3D-моделювання, яким до того не займався. Далі самостійно шукав відповідну платформу, де можна публікувати не лише фото, а й відео, анімацію, музику.
Над віртуальним простором Тарас працював кілька місяців разом із вчителькою української мови Оленою Єрьоменко. Технічна складова цілком лежала на ньому, інформацію про загиблих та спогади їхніх рідних і друзів збирала вчителька. Особливо важко їй давалося збирати спогади про свого учня Назарія Савицького, який не дожив три місяці до свого 24-річчя – загинув у липні 2022 року біля Сіверська.
Нині в музеї представлені експозиції п’ятьох полеглих захисників – випускників ліцею №1. Він побудований у форматі лабіринту: відвідувач обирає персонажа та переміщується кімнатами, на стінах яких – інформація про кожного воїна: його життя, сім’ю, спогади рідних. Завершує «кімнату» головне фото, відеозапис захисника та предмети, пов’язані з його хобі чи професією.
– У цьому музеї можна збиратися групами, ходити, бачити один одного, спілкуватися голосом або в чаті. Або можна проводити екскурсії з віртуальним екскурсоводом, який розповідає про загиблих, – каже Тарас.
ВІРТУАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ЗАГИБЛИХ ІЗ ДОНЕЧЧИНИ – МАЄ БУТИ
За словами Тараса Іванова, такий інтерактивний простір можливо масштабувати на весь регіон – створити цифрові музеї окремих громад Донеччини та об’єднати їх в один віртуальний меморіал. Просто більше часу потребуватиме збір, обробка та структурування інформації.
З ідеєю віртуального музею, присвяченого пам’яті загиблих на війні жителів Донеччини, погоджується наш експерт, дослідник практик пам’яті Антон Лягуша.
– Створення фізичних музеїв потребує грошей, інфраструктури, витрат на утримання. Віртуальні музеї теж не дешеві, але в умовах війни та обстрілів вони безпечні, бо не постраждають від обстрілів, – каже він.
