Майстерня з виготовлення військового спорядження «Тетрапод» працює у Луцьку понад півтора року. Її відкрила маріупольчанка Оксана Макарова, яка у березні 2022 року виїхала з блокадного міста з півторарічним сином на руках. Наразі жінка приймає замовлення від військових, чекає з фронту чоловіка, готується до відкриття художньої майстерні та простору для переселенців. А ще розповідає «Схід NOW» про складний шлях відновлення бізнесу, важливість творчості та вміння жити тут та зараз.
ЛИШЕ КАСТРУЛЯ ТА КОВДРА
Оксана Макарова народилася та жила у Маріуполі. За освітою вона економіст, досвід підприємництва має з 18-ти років. Пробувала себе у різних напрямках – була майстринею манікюру, мала власне кафе, працювала в банку та у сфері нерухомості. А згодом відкрила майстерню, де виготовляла цукерниці, вази, брелки, картини з епоксидної смоли. Її чоловік Олег – кадровий військовий, він володів невеликою майстернею з пошиття спорядження, сумок зі шкіри, гаманців.
Родина жила біля Драмтеатру, незадовго до повномасштабного вторгнення зробили ремонт у квартирі. Але розмірене життя закінчилося 24 лютого. Оксані разом із маленьким сином, мамою, татом, братом, невісткою, свекрухою, собакою, двома котами та п’ятьома кошенятами вдалося виїхати з облоги тільки 18 березня. У багажнику автомобіля лежали лише каструля та ковдра.
Спочатку велика родина зупинилася у Запоріжжі, але й там було небезпечно, тож вирішили їхати далі. До Луцька Оксану покликала двоюрідна сестра – через соцмережі вона знайшла небайдужих волинян, які запропонували пожити в їхній хаті у селі Милуші.
– Ми виїздили з Маріуполя без речей та заощаджень, їхали три дні. Як переступили поріг нового дому, до нас приходили люди, які приносили картоплю, консервацію. Дехто вважає, що це якась нереальна, вигадана історія. Мовляв, такого не може бути, щоб ми їхали в нікуди і нас пустили безкоштовно пожити. Але це дійсно так, ми жили в цій хаті півроку. Будинок старенький, але для тих, хто все втратив і шукає дах над головою – краще не може бути. Ми там навели лад, пофарбували огорожу, посадили городину, – згадує Оксана.
Вже тоді жінка розуміла, що назад дороги немає. Їхні з чоловіком майстерні знищені, транспортний бізнес тата – також. Від будинку у Маріуполі лишилися самі стіни. Але Оксана вважає, що їм все одно пощастило.
– Ми виїхали, ми живі. Цього вже достатньо. Деякі наші знайомі назавжди залишилися під завалами в Маріуполі. З матеріальним попрощалася швидко, хоча на власну квартиру мені довелося довго заробляти.
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ «ТЕТРАПОД» У ЛУЦЬКУ
На новому місці жінка твердо вирішила, що за кордон не виїздитиме, а залишиться в України, чекатиме з фронту чоловіка. Оксана навіть планувала пройти курси тактичної медицини та долучитися до оборони. Проте на руках була ще зовсім маленька дитина.
Спочатку про пошиття військового спорядження Оксана не думала. Думала лише про те, що коли Олег повернеться з війни, йому необхідно буде психологічно відновитися. Тож вирішила відтворити роботу майстерень, які залишилися в Маріуполі, де б вона створювала картини з епоксидної смоли, а чоловік – виготовляв шкіряні аксесуари. У серпні 2022 року Оксана Макарова подала заявку у межах грантового проєкту «єРобота». Кошти – 250 тисяч гривень – вона мала витратити на закупівлю обладнання, але чекати на них довелося чотири місяці. В цей час вона не сиділа без діла.
Оксана звернулася до Українського ветеранського фонду, який придбав їй першу швейну машину та допоміг із матеріалами. Жінка вирішила, що поки чоловік воює, вона шитиме для нього та інших військових необхідне спорядження.
– Коли війна закінчиться і чоловік буде вдома, він зможе виготовляти у майстерні вже те, що захоче, – каже Оксана.
До речі, назву та логотип майстерні «Тетрапод» придумав саме Олег. Тетрапод – символ захисту Маріуполя, тож такий логотип на спорядженні ніби означає, що його власник також під захистом.
За грантові кошти жінка купила ще дві швейні машинки, винайняла приміщення. Спочатку у майстерні працювали троє дівчат, які під замовлення виготовляли будь-що: від турнікетів до плитоносок та сумок для FPV-дронів.
– Військові приходять і просять, наприклад, чохол для дротів. Тобто, виробництво не поставлено на потік, працюємо під запит. 80% тих, хто замовляє спорядження – друзі та знайомі. У нас держзамовлень немає, ми не такі великі, аби забезпечити всіх. Наше завдання зробити якісно, аби той же чохол не промокнув, не згорів і довго прослужив, – пояснює майстриня.
Основну ставку вона робить саме на якість.
– Наприклад, у нашій плитоносці немає демпферної сітки. Вона пошита так, аби після бою її можна було просто протерти вологою серветкою і не довелося потім місяцями витрушувати пісок і траву.
До речі, у «Тетраподі» чи не вперше в Україні почали шити жіночі плитоноски, а ще – пояси для військовослужбовиць.
Зараз майстерня має сім працівниць, але невдовзі їх буде вже 10, бо у «Тетраподі» збираються шити військову форму та тактичні сорочки Ubacs. Тож найближчим часом планують докупити швейні машини.
Однак розширювати виробництво та створювати цех Оксана поки не готова психологічно.
– У мене ще в думках Маріуполь, де згорів наш бізнес. Завжди думаю, що якщо щось станеться і доведеться швидко виїздити, то зможу все невелике виробництво скласти у фургон і врятувати. Не готова ще зростати, та й фізично поки не в змозі це зробити.
ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНЯ ТА ПРОСТІР ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ
Виготовлення виробів з епоксидної смоли Оксана Макарова спочатку поставила на паузу. Багато часу забирав «Тетрапод», та й здавалося, що творчість не на часі. І хоча після вимушеного переїзду саме створення картин зі смоли допомогло їй відволіктися, було соромно просувати свої вироби у соцмережах, коли чи не щодня у країні ракетні обстріли, руйнування, смерті.
Оксана змінила свою думку під час ретриту у Карпатах для жінок-підприємниць, які чекають чоловіків з фронту. Саме там їй вдалося відновитися, набратися енергії та зрозуміти, що не варто відмовлятися від того, що допомагає.
До того ж, влітку минулого року з-за кордону повернулася подруга Оксани Ольга Проніна – художниця та викладачка Приазовського національного університету. Разом жінки вирішили відновити творчу майстерню. Оксана Макарова знову подала заявку на грант і на отримані 185 тисяч гривень подруги закупили меблі та обладнання. Наразі жінкам залишилося лише знайти приміщення для майстерні з сонячною назвою Orange .
Майстриня впевнена, що без роботи не залишиться, вона вже отримала замовлення від луцького підприємства на виготовлення картин для магазинів.
Також у майстерні працюватиме простір для переселенців «Рівний рівному», де подруги проводитимуть майстер-класи з малювання для малечі та з виготовлення виробів зі смоли – для дорослих.
– Переселенцям не можна застрягати у минулому. Вони мають інтегруватися і стати частиною громади, жити тут і зараз. Саме для цього відкриваємо простір. Це буде місце, де можна набратися сил.
За словами Оксани, чоловік не вірить у прибуток від художньої майстерні, але знає, що творчість її надихає та надає сил.
Жінка мріє залишитися у Луцьку, мати власний будинок у селі, завести трьох французьких бульдогів, разом із сином та чоловіком ходити у походи.
– Мені неважливо, скільки у нас буде грошей, будемо ми жити у власному чи орендованому житлі. Головне, аби Олег повернувся живий та неушкоджений. Без нього мені взагалі нічого цього не потрібно.
