Євгенія Світлична родом з Костянтинівки, проте вже понад 20 років живе у місті Касселі в Німеччині. Від початку повномасштабного вторгнення жінка займається волонтерством та допомагає українцям – як цивільним біженцям, так і військовослужбовцям, які приїздять на лікування та реабілітацію. Для нашої газети жінка розповіла про об’єднання українців у Касселі, роботу своєї команди волонтерів та вплив на німців російської пропаганди.

УКРАЇНЦІ В КАССЕЛІ: СТАРІ Й НОВІ

– Повномасштабне вторгнення стало для всіх нас шоком, – згадує жінка. – Мама зранку задзвонила мені й тільки сказала: «Женя, все почалось», – як я зрозуміла, що саме почалось. Коли напередодні в новинах сказали, що на кордон з Україною надсилають десант та медперсонал зі всіх куточків росії, я вже чекала, що щось буде.

Вже наступного дня, каже Євгенія, її знайомі німці сідали в свої автівки, вантажили якусь гуманітарну допомогу та їхали до польського кордону, аби підтримати біженців з України.

Сама ж вона зайнялася волонтерською діяльністю. Зі своєю майбутньою командою познайомилася під час благодійних заходів на підтримку України.

– Ми – українці, які вже довгий час живуть у Касселі – в лютому 2022 року ніби прокинулись і знайшли один одного. Ми всі були в шоковому стані та шукали, де і чим можемо бути потрібними. Побачили, що організація Malteser збирає допомогу для біженців, і ми всі подалися туди, об’єдналися та провели наш перший мітинг на підтримку України. З кожним наступним мітингом приходило все більше і більше людей.

Готуючись до прийому українських біженців, Євгенія з командою організувала склад для гуманітарної допомоги, там також знаходився і сортувальний центр.

– Ми домовлялися з водіями, домовлялися з фондами, з друзями, знайомими по місту, шукали, чого не вистачає. Займалися документами, телефонували до мерії, питали, що ми будемо робити, коли приїдуть біженці тощо.

Перші біженці приїхали до Касселя через кілька тижнів після початку повномасштабної війни. Ніхто з них не знав, що робити, як оформлювати документи, де отримати допомогу. І місцева українська спільнота з усім цим допомагала.

– У різних месенджерах за годину могли назбиратися сотні повідомлень від людей, які потребували поради чи допомоги. Тому ми робили короткі інструкції, в яких детально пояснювали, куди йти і що робити. Я приходила до ратуші, де реєстрували біженців, усюди їх водила та була для них перекладачкою, поки міська влада не знайшла кількох фахівців для цієї роботи.

Євгенія розповідає про понад 60 вантажівок, які вони направили до України, зокрема з медичним обладнанням для лікарень. Про підтримку українських зооволонтерів та допомогу безпритульним тваринам. Про свою роботу в лікарнях з військовослужбовцями ЗСУ, які перебувають у Касселі на лікуванні.

– Почалося це так. У соцмережах в нас є група українців в Касселі, і колега написала, що її знайомий військовий лежить в лікарні, і там  дуже багато проблем, документи не оформлені –  через те, що немає перекладача. Я погодилася піти подивитися, бо вже багато працювала з документами для біженців. Зустріла там Сашка і Діму, подивилася їхні документи, подзвонила до міністерства охорони здоров’я у Берлін за роз’ясненнями, що за програма передбачена для військових, як вона працює та як потрібно діяти. Відтоді я систематично допомагаю нашим військовим – коли прибуває нова людина, мені дзвонять з лікарні і вся комунікація проходить через мене. За цей час ми стаємо як родина, військові мене називають молодшою сестричкою.

Жінку вражає, що в якому стані не були б українські захисники, вони рвуться повернутися додому захищати Україну.

– Часто кажуть таке: «Що я тут сиджу? Давайте вже швиденько зробить мені там ногу чи руку, і я поїду до побратимів». Дуже багато таких випадків, – каже пані Євгенія.

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА У НІМЕЧЧИНІ

Волонтерка зазначає, що про перебіг війни в Україні вона дізнається лише з українських новин.

– У Німеччині в новинах від початку мало та дуже коротко розповідали про війну та ситуацію в Україні. Так є і зараз – висвітлюються лише події з великою кількістю загиблих, – констатує жінка.

Натомість, за її словами, вплив на деяких німців має російська пропаганда. Через це з’явився стереотип про те, що за кордоном негативне ставлення до українських біженців.

– Насправді німці ставляться до кожного українського біженця, виходячи з того, як конкретна людина себе поводить. Якщо в неї є мета, вона чогось намагається досягти, вчиться, шукає роботу, то до такої людини немає жодних питань. І навіть якщо казати про загальне ставлення німців до українських біженців – ну, негативу я не бачу.

Втім, німці тримаються дуже нейтрально і в питанні надання зброї для України, каже Євгенія. Тут в кожного є свої якісь доводи.

– Не дуже багато людей хочуть, щоб Україна отримала зброю, це дійсно так, на жаль. Я вважаю, що це тому, що вони знають тільки маленьку частину того, що відбувається й чому. І про це ми теж говоримо на наших мітингах.

Мітинги української спільноти збираються в Касселі кожні чотири тижні. На них приходить понад 500 людей. Кожен мітинг має свою тематику, анонси заходів волонтери публікують у соцмережах. Сторінка спільноти в телеграмі наразі налічує понад 2 тисячі користувачів.

– На мітингах наші волонтери знайомлять німців з культурою України та розвінчують проросійські наративи та стереотипи. Ми розповідаємо про злочини росії, показуємо фото українських полонених, фото наших населених пунктів після нападу росіян тощо. Нещодавно ми робили виставку про те, як виглядала Україна до вторгнення, щоб німці бачили, що відбувається, й розуміли, що «руський мир» може наробити в Німеччині, Польщі, будь-де в Європі.

ВАЖЛИВІ МОМЕНТИ

Минулого року у садочку біля своєї квартири Євгенія організувала групу підтримки для біженців. І лише тепер готова погодитися, що насправді робить зі своєю командою важливі й корисні для людей речі.

– З Маріуполя багато людей приїхало, з Краматорська, Костянтинівки… Я розуміла, що мені потрібно якось докупи цих людей збирати, щоб вони не були на самоті зі своїми проблемами. На першу зустріч в садочок прийшло близько 30 біженців з України. Почали знайомились, зустрічатися. Збиралися і у мене, всі разом спілкувалися, їли, кожен розповідав, що довелося пережити – я бачила, що для них дуже важливо розказати свою історію. Зараз вони всі друзі, вони спілкуються, якісь справи разом роблять. І мені дуже приємно усвідомлювати, що люди отримали цю підтримку, бо це я їм допомогла. І такі моменти для мене дуже важливі.

Вважаю, що роблю це ще й тому, що коли я приїхала до Німеччини, не було людини, яка мені сказала б: «Жень, це не варто робити так, це потрібно робити отак, давай я допоможу». І коли зараз я чую від людей: «Жень, дякую за допомогу», – я стаю щасливішою.