Стела, яка позначає в’їзд до Донецької області з боку Дніпропетровщини, ще з 2014 року перестала бути просто топонімічним знаком і перетворилася на артефакт війни, символ опору, боротьби, міцності військових і цивільних. Наразі шириться дискусія між тими, хто вважає за потрібне зберегти її від можливого знищення шляхом перенесення, і противниками такої ідеї. Кореспондентка «Схід NOW» розпитала жителів регіону про їхнє ставлення до перенесення стели.
Монументальна стела на межі областей, де залишають посилання військові та волонтери, давно на численних фото та відео. Її мініатюрні копії продають у сувенірних крамницях, а зображення прикрашає футболки, светри, сумки, 3D-стікери та магніти.
Споруда перебуває на балансі служби відновлення та інфраструктури у Донецькій області. І коли в квітні 2024 року четверо волонтерів зафарбовували стелу, хоча дозволу на це ніхто не надавав, це викликало у суспільстві хвилю обурення. Майже одразу на стелі знову почали з’являтися написи, стікери, прапори та емблеми підрозділів, які боронять Донеччину.
У лютому 2025 року споруду захистили від російських FPV-дронів антидроновими сітками. Паралельно студія Skeiron зробила лазерне 3D-сканування та фотограмметричну зйомку стели й створила тривимірну модель, яка у найменших деталях відображає сучасний вигляд монумента.
ДВІ ПЕТИЦІЇ
Одночасно в лютому 2025 року з’явилася перша петиція про перенесення стели Донеччини до безпечного регіону та перетворення її на пам’ятник. Петиція не зібрала голосів і її не розглядали.
Однак 14 жовтня на сайті електронних петицій з’явилася нова ініціатива про перенесення стели. За два тижні петиція набрала більше 13 тисяч голосів із необхідних 25 тисяч. До кінця збору підписів залишається менше 80 днів.
«Наразі стела перебуває під реальною загрозою знищення внаслідок постійних обстрілів російських військ та можливого просування лінії фронту. Наявні укріплення навколо не забезпечують достатнього рівня захисту. У разі руйнування чи можливої тимчасової окупації буде втрачено значний елемент культурної та історичної спадщини, пов’язаної з подіями російсько-української війни», – йдеться в петиції.
Її авторка Оксана Андрусяк пропонує перенести споруду до тилової області або до музею сучасної війни з наданням їй статусу пам’ятки історії та культури національного значення.
СПОРУДА, ЯКА СВІДЧИТЬ, ЩО ОБЛАСТЬ ЖИВА
– Стела – не тільки споруда, яка позначає межу області, а й певний символ для цивільних, які тут живуть. Якщо її перенесуть, то це можна розцінити, як те, що область немає меж, кордонів. Стела має стояти до кінця, поки військові боронять Донеччину – як символ того, що Донецька область була, є і буде Україна, – вважає переселенка з Донецька Світлана Масюченко, яка 11 років живе у Краматорську.
Для неї головне питання, куди саме перенесуть стелу, адже наразі майже вся територія України перебуває під обстрілами різної інтенсивності. Крім того, вона розцінює релокацію стели як певний негативний сигнал для цивільних, які ще залишаються в Краматорську, Дружківці, Слов’янську, Костянтинівці, селах та селищах регіону.
– На стелі залишали підписи військові, які віддали життя, захищаючи нас. Це пам’ять про них і її однозначно варто зберегти. Однак, якщо стелу прибрати, то відчуття, що нашої області ніби немає, – каже поетеса з Краматорська Олена Котова, яка дивом вижила під час авіаудару по чотириповерховому будинку у червні.
В неї петиція викликала неоднозначні відчуття. З одного боку, стелу варто зберегти, як історичну пам’ятку. З іншого – при думці про те, що її перенесуть в інше місце, у жителів Донеччини, які тут залишаються, виникає відчуття, ніби область зникає.
ПАМ’ЯТЬ ПРО ЗАГИБЛИХ ДЛЯ ЖИВИХ
– Я підписала петицію, бо мої син та невістка воюють, і я знаю, наскільки це важливо для них, як і для всіх воїнів, які боронять регіон. Стела давно стала символом мужності, сили та міцності воїнів. Крім того, там залишили підписи та коментарі військові, які тут загинули, – висловлює свою точку зору зооволонтерка з Дружківки Лариса Лапушинська.
На її думку, стелу треба якнайшвидше перенести у більш безпечне місце, бо якщо в неї «прилетить», це буде велика втрата не тільки для тих, хто тут народився й виріс, а й для людей чиї рідні та близькі загинули у боях за Донеччину. Бо стела зберігає пам’ять про них.
– Мені боляче було бачити відео, на яких видно, як окупанти спотворюють назви наших міст, замінюючи літери на вказівниках. Якщо буде найгірший сценарій, то я не хочу, щоб росіяни спаплюжили стелу. Не хочу бачити, як її руйнують, чи знищують прапори, які стоять навколо, – така думка Тетяни Строй, яка народилася та виросла у Покровську.
Вона вважає, що це питання варто винести на громадське обговорення. А стосовно місця зберігання споруди варто врахувати думки експертів, які займаються меморіалізацією пам’яті про сучасну війну. Крім того, на релокацію необхідні гроші.
– Можливо, для перевезення та зберігання стели можна було б залучити не бюджетні кошти, а благодійні чи донорські. Варто розглянути і такі варіанти, – каже Тетяна.
ДУМКА ЕКСПЕРТІВ: СИМВОЛІЧНИЙ ХАРОН
– Стела – це символічний Харон, який перевозить людей з одного берега на інший – в простір смерті та жаху. Вона виконує, окрім музейної функції, ідентифікаційну просторову, географічну, топонімічну. Прибрати стелу, коли війна триває, а військові щодня їдуть повз неї і хочуть залишити на ній свій знак присутності, буде нечесно по відношенню до них. Немов би ми забираємо у них таку можливість. Якщо цю територію не окупують, не буде ознак ймовірної окупації, то споруда має стояти до кінця війни, – висловлюється кандидат історичних наук, дослідник публічної історії, доцент Київської школи економіки Антон Лягуша з Родинського, який вивчає практики вшанування пам’яті полеглих воїнів та цивільних.
За словами Антона, він проти того, щоб переносити стелу зараз, але хоче, щоб після війни вона стала музейним експонатом. А на її місці варто встановити пам’ятний знак чи меморіал.
ДУМКА ЕКСПЕРТІВ: УКРАЇНСЬКА ДОНЕЧЧИНА
– Безперечно, слід зберегти стелу як пам’ять про визвольну боротьбу та всіх тих, хто фотографувався біля неї, залишав бойові знамена та послання про себе і побратимів, – вважає історик, магістр політичних наук, голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини» ветеран Станіслав Федорчук.
Однак він застерігає від помилок при релокації. Наприклад, при перенесенні з Покровська до Личаківського цвинтаря у Львові останків учасника українського руху опору Данила Шумука, організатори не знали або забули, що він хотів бути похованим біля доньки Віри.
– Ми маємо історію індустріальної Донеччини, але не маємо історії українців Донеччини, – додає експерт. – Якщо відкрити сайт Міністерства культури і переглянути перелік пам’яток Донецької області, то це, напевно, одна з небагатьох українських областей, де досі внесені об’єкти під назвою «Пам’ятник борцям за радянську владу».
Тож він наголошує, що дискусія про стелу має стати приводом для ширшої розмови про збереження української історичної пам’яті на Донеччині, яку десятиліттями методично стирала радянська влада.
– Скільки б кілометрів нам не довелося відступити, рано чи пізно треба повертатися за своїм. Це має бути накопичене у вигляді верифікованих знань, карт пам’яті, реконструкцій, архівів, проектів перейменування вулиць. Все це має готуватися вже тут і тепер.
