Вона – донька українських емігрантів, яка була в Україні всього один раз, й те – таємно навіть від рідних у Львові, щоб не наразити їх на КДБ. Позаяк у її репертуарі були повстанські пісні, в Радянському Союзі її фактично заборонили. Однак під артистичним ім’ям КейСі вона підкорила американський шоу-бізнес – з нею працювали Майкл Джексон і Вітні Г’юстон, їй замовляли найдорожчі джингли до рекламних роликів для відомих компаній. Її голосом захоплювався весь світ, але дві платівки українських пісень, які вона випустила за власний кошт, земляки почули тільки після отримання Україною незалежності.
Предки Квітки Цісик належали до впливових діячів громадського життя Галичини: прадідусь Василь Нагірний був будівничим понад 200 церков, дядько Микола Цісик керував сільським театром (його розстріляли за зв’язки з Українським національно-демократичним об’єднанням), батько Володимир Цісик працював концертмейстером Львівського оперного театру.
1944 року перед загрозою повернення більшовиків сім’я Цісиків втекла на захід. Кілька років вони прожили в Європі як біженці, поки не потрапили до табору «ді-пі» (для переміщених осіб, displaced persons) в німецькому місті Байройт. А 1949 року вирушили до Америки, де й народилася Квітослава Цісик.
Хоча Квітка все життя прожила у США, вона вважала себе українкою та завжди згадувала про своє українське коріння. У домі Цісиків на Мангеттені був принцип – розмовляти між собою тільки українською. Правило відкладати гроші на літні табори пластунів («Пласт» – національна скаутська організація України – прим. ред.), куди мали поїхати доньки Марія та Квітка – для цієї родини теж було святим.
«Мій татко був скрипаль, він дуже все займався українською музикою, – розповідала Квітка Цісик. – І тут, в Америці, коли мої родичі приїхали до Нью-Йорку, тато заснував український музичний інститут. Він все був дуже зайнятий і зацікавлений українською справою. Дуже багато працював. І я також була скрипалька, вчилась у нього».
Також у музичній консерваторії в Нью-Йорку дівчина навчалася вокалу. Квітка мала рідке колоратурне сопрано та, до того ж, володіла технікою, поширеною у карпатських селах – «білим голосом». Вона з легкістю експериментувала зі стилями – від джазу до класики. І мала неабиякий успіх як у виконанні попсових пісень, так і в оперному співі. В її голосі прихильники іноді вгадували звучання скрипки.
Знайти себе в музиці Цісик допомогли виступи в клубах Нью-Йорка – там вона експериментувала зі стилями, виконуючи то джаз, то поп, ба навіть рок. Її талант на сцені помітили продюсери, й розпочалася співпраця Квітки Цісик з найвидатнішими метрами американської музичної індустрії.
Її проникливий голос лунав у рекламних кампаніях «Кока-Коли», «Пепсі», «Макдональдсу», протягом 16 років до кінця життя вона була офіційним голосом «Форд Моторз» і при цьому мала право співпрацювати з іншими автомобільними гігантами, коли їй тільки заманеться. До речі, ця компанія підрахувала, що джингл у виконанні Цісик прослухали понад 22 мільярди разів. Такої популярності до цього не сягав ніхто!
У середині 1970-х Квітка здобула омріяну американську славу. Вранці вона записувала рекламну рок-пісню для «Пепсі», по обіді – баладу для «Макдональдсу», ввечері – гімн армії США, а вночі – 60-секундну оперу для телекомунікаційної кампанії. Співачка була невтомною, невгамовною, але завжди уважною до деталей і милою до людей.
У 1978 році стався короткий роман Квітки Цісик із кіно. Пісня «Ти осяюєш моє життя», яку вона виконала в однойменному фільмі, принесла їй «Оскар» і «Золотий глобус». У цій стрічці Квітка також спробувала себе як актриса, зігравши у фільмі роль подруги головної героїні.
Свій шалений успіх Цісик використовувала задля популяризації української культури у світі.
«Я всім говорила, що українська музика дуже гарна, мелодійна і що народ такий співучий. А мені відповідали: якщо так, то заграй мені щось, заспівай мені щось… То є сумно, але ми не мали жодної платівки на професійному рівні. Бо то є дорога річ і забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, а й для всіх українців. Бо я не могла, не мала змоги щось зробити для нашого суспільства, але тільки це. То був би такий дарунок. І я мріяла, що в Україні мене почують».
Тож Квітка Цісик власним коштом записала два україномовні альбоми – «Квітка» (або ж «Пісні про Україну») 1980 року, а також «Два кольори» 1989-го. Це коштувало їй астрономічної на той час суми – близько 200 тисяч доларів. Для запису вона наймала кращих музикантів Нью-Йорка, акомпанувала Квітці її сестра Марія – відома піаністка, а правильну українську вимову ставила мама.
Аранжувальником Квітки був її перший чоловік Джек Корнер, який працював із Мадонною, Пласідо Домінго й іншими топ-зірками. А звукорежисером – другий чоловік Едвард Раковіч, засновник престижної студії звукозапису Clinton Recording Studios.
У своєму інтерв’ю Квітка Цісик говорила: «Я є в Америці, але українка… Всі ми тут, поза Україною, маємо надію, що колись можна буде туди поїхати, коли Україна буде вільна і сильна».
Сама Квітка Цісик побувала в Україні лише один раз. У 1983 році вона приїхала із мамою у Львів, але ця поїздка не афішувалася і була майже таємною, розповідала племінниця співачки Марта Цісик. Візит супроводжували близько 20 співробітників КДБ. І звісно, що Квітка не почула власних пісень.
«Ми пішли до церкви Святого Юра, і там люди співали. Я так плакала в церкві, тому що моя мама була страшно щаслива, що могла повернутися. Я була страшенно зворушена і всюди плакала, бо то є місто, де був мій тато, моя мама, моя бабця», – згадувала Квітка.
Саме після тієї поїздки в репертуарі Квітки Цісик з’явилися пісні Володимира Івасюка.
1990 року обидві її платівки були номіновані на премію «Греммі» в категорії «сучасний фольк». До України вони потрапляли здебільшого контрабандою, люди перезаписували пісні і передавали їх один одному.
Її третій альбом мав бути присвячений українським колисковим пісням, але не судилося. У 1998 році через рак молочної залози Квітка померла, не доживши п’ять днів до свого 45-річчя. Залишивши нам у спадок ніжне звучання свого голосу в безсмертних піснях, що є генетичним кодом кожного українця.
