Евакуація людей з найгарячіших точок, відновлення житла після обстрілів, купівля нових будинків для багатодітних родин ВПО, виїзди мобільної клініки, а ще майстерки та мистецькі табори для дітей, документування російських воєнних злочинів у фотографіях та фільмах – це те, що робить громадська організація Base UA, яка базується в Краматорську.
ЕВАКУАЦІЯ
З початку повномасштабного вторгнення на рахунку цієї волонтерської команди – понад дві тисячі врятованих життів. Переважно йдеться про складні евакуації маломобільних людей із напівокупованих сіл та міст, куди мало хто з волонтерів вже наважується заїжджати.
– Евакуація – це те, з чого починалася у 2022 році наша волонтерська діяльність, –розповідає співзасновник та проєктний координатор ГО Base UA Антон Яремчук. – Тоді це був Сіверськодонецьк, Лисичанськ, потім – Бахмут. Нині – Покровськ, Костянтинівка, села навколо.
На волонтерів, які вивозять цивільних, полюють російські дрони. Але вони щоразу добровільно йдуть на ризик.
– Отримуємо заявку: чотири людини, шість котів, дві точки. Село Шевченко: тоді це було 2,5 кілометри від активних бойових дій. Локація: гаряча. На автівці великими літерами напис: «Евакуація», але російських військових це не спинило. Їхні дрони двічі атакували автівку, легкі поранення отримали дві жінки. Зараз в село вже не заїхати.
У січні, коли команда вивозила двох людей із Покровська, в евакуаційну автівку також поцілив російський дрон. За кермом був Едвард – волонтер із Великої Британії, він прийняв на себе основний удар. Едді отримав важкі поранення, що призвели до ампутації лівої руки та ноги.
За словами Антона, наразі вони працюють у зв’язці з громадською організацією «Схід СОС», саме через їхні кол-центри люди подають заявки на евакуацію.
БУДИНКИ ДЛЯ БАГАТОДІТНИХ РОДИН
Ще рік тому Олена Вєтчинова з чоловіком та п’ятьма дітьми жила вдома – у Дачному поблизу Курахового Донецької області. У червні 2024 року, коли подружжя вирішило евакуюватися, їхній найменшій дитині виповнилося лише два місяці.
Світло в селі було, воду привозили, газом Дачне не опалювалося, люди топили пічки. Коли насунувся фронт, у підвал спустили буржуйку та старенькі дивани. Однак з кожним днем залишатися у селі ставало все небезпечніше.
– Коли через наш будинок почали літати ракети, стало страшно. Мене діти почали вмовляти: мамо, кажуть, давай виїдемо, нам лячно, боїмося за наймолодших – Ваню та Сашка, – згадує Олена той момент, коли зважилася покинути домівку.
Наступного дня після дзвінка до адміністрації до Вєтчинових приїхала представниця Base UA, розпитала про потреби родини та запропонувала будинок у Черкаській області. Вони майже не вагалися – зібрали речі й поїхали до села Кумейки.
Поки мама з малим Сашком у декреті, чоловік влаштувався на роботу в лісгосп. Старшій доньці Насті зараз 15, Олі – 14, Любі – 10, син Іван минулого року став першачком у місцевій школі. З родиною переїхали й собаки Рок і Тася.
В будинку біля лісу – коридорчик, невелика кухня, вбиральня, зала й дві спальні. Поряд – город, понад 30 соток. На подвір’ї є сарай, льох, гараж, літня кухня.
– Сусіди подарували нам козу. Нехай вона дає лише пів літра, але дітлахи залюбки п’ють. Нам тут подобається, тихо. Краще, ніж на Донеччині, в страху там жили. Хоч трохи від війни відійшли. Попервах, як приїхали, десь якийсь шурхіт – здригалися. Зараз хоч спимо ночами, – каже Олена.
За словами Антона Яремчука, нові домівки отримали вже зо десять багатодітних родин з Донеччини. Один будинок, у середньому, їм обходиться у 8-9 тисяч доларів. Гроші збирають з різних джерел, зокрема й з донатів.
– Це не якісь там пакети з їжею чи короткострокова підтримка – це платформа для інтеграції, для самодостатності. Тому що багатодітним родинам дуже важко облаштуватися в компактних місцях розселення чи жити в гуртожитках. Так люди набагато швидше на новому місці адаптуються. І, замість того, щоб потребувати допомоги, стають знову активними учасниками суспільства.
ІНІЦІАТИВИ ДЛЯ ДІТЕЙ
Попри оголошену евакуацію, у прифронтових містах лишаються діти, розповідає Антон. Для того, щоб заповнити їхнє дозвілля мирними активностями та урізноманітнити його, волонтери у Краматорську відремонтували підвальне приміщення та створили там простір «Терикон». Наповнили його меблями, технікою та проводили заняття з англійської мови, статевого виховання, графічного дизайну, програмування та фотографії.
– У нас чітко прописані політики щодо безпеки дітей. Ми не збирали великі групи. Діти так чи інакше в місті – десь просто в парку. А тут вони були під наглядом дорослих, працювали в бомбосховищі – це безпечніше, ніж тусити з вейпами біля супермаркету, де купа військових, і куди може прилетіти в будь-який момент.
Утім, через заборону гуртків та навчальних заходів на Донеччині цей напрямок роботи наразі на паузі. Натомість активісти продовжують організовувати безоплатні табори в Карпатах. Запрошують до них молодь, що постраждала від війни. Вже відбулося 14 таборів, їх відвідали понад 200 учасників, втіливши більш ніж 75 тисяч творчих ідей.
– Я доволі сильно змінилась після табору. Як мінімум я перестала боятись нового досвіду і якихось змін в житті. Я хочу будувати міцні емоційні зв’язки з людьми, хочу їм довіряти. А це дуже важливо для мене, бо до табору я просто тікала від цього, – ділиться враженнями від «Горицвіту» сімнадцятирічна Женя з Краматорська.
Мистецькі табори «Горицвіт» організовують коштом донатів чи донорських проєктів. Щозміни у Драгобраті відпочиває 26 дітей, які мають травматичний досвід, каже Антон Яремчук. Важливу частину програми складають походи, дітям пропонують різноманітні ігри, кіно, танці, чайні церемонії та цікаве спілкування.
