В умовах життя у нових містах, коли нас не оточують звичні речі та знайомі люди, ми часто губимося, не знаємо, куди бігти та що робити. А він просто розпочинає робити чергову нову справу – робити вишукано і, іноді здається, граючи. Одну, другу, третю… Без зайвого пафосу маріуполець Кирило Долімбаєв тепер і у Дніпрі бере на себе безліч напрямків, де можна щось покращити та вдосконалити. А ще він вміє знаходити для своїх проєктів фінансування і встигає заробляти сам.

– Ваші проєкти у Маріуполі ми просто перелічимо окремо, гаразд? Бо не вистачить газети, щоб розповісти про них докладно. Зосередимося на вашій діяльності у Дніпрі.

– З Маріуполя я виїхав напередодні повного оточення вночі. Розумів, що потім я нікуди не виїду – і через свої погляди, і через татуювання. Сім’ю вивіз до кордону з Польщею, зараз вони живуть у Німеччині, а сам поїхав до Дніпра. І вже 20 березня разом з капеланами ПЦУ з Маріуполя – родиною Перетятьків та Владикою Сергієм – ми організували перший у Дніпрі гуманітарний штаб для переселенців. Тоді штаб щодня обслуговував 2500 людей, зараз трохи менше, але він досі працює.

У квітні я зрозумів, що треба створювати нові проекти з психологічної реабілітації переселенців та військових. За власні кошти я орендував приміщення для резиденції «Вільний простір Little Mariupol», і щоб відволікти людей від поганих думок, ми разом з командою поступово насичували цей простір різноманітними заходами. Проблема психологічної реабілітації досі актуальна, тому у нас постійно працює психолог, як дитячий, так і для дорослих. На жаль, менталітет ще такий у нас, що люди часто бояться психологів, тримають проблеми в собі, а потім починаються депресії, алкоголь, зіпсовані стосунки з рідними…

Ми не акцентуємо допомогу тільки на переселенцях, тому що вона зараз потрібна усім. Діти з Дніпра також страждають від ракетних ударів, вони також тривожні, тож ми у різний спосіб намагаємось відволікти їх і паралельно навчити чомусь, що надалі буде потрібно у житті. У нас постійно працює юрист, який допомагає і дніпрянам, і переселенцям відновляти документи, робити супровід у держорганах.

Ми традиційно підтримуємо культурні проекти, проводимо заходи з писанкарства, вишивання, витинання, виготовлення ляльок-мотанок, концерти бандуристів тощо. Влаштовуємо вечори поезії, зустрічі з письменниками, де вони можуть просувати свої книжки. Дуже пишаємося знайомством з такими людьми, як письменник зі Сходу України Олег Гавріш, з яким Netflix підписав контракт на екранізацію його творів. У нас були щотижневі історичні заходи, де розвінчувалися пропагандистські міфи. Також влаштовуємо виставки. Є один художник-маріуполець, так от виставка допомогла йому продати роботи з краєвидами Маріуполя. За кілька годин він заробив 7 000 гривень і зміг сплатити оренду житла.

Періодично ми домовляємося про надання безоплатних медичних послуг для дітей-переселенців і про певні послуги для дорослих – також безоплатні чи зі знижкою 50%. Зокрема у нас була екстрена необхідність допомагати жінкам, які зазнали на окупованих територіях сексуального насильства. І ми змогли організувати так, щоб знову ж таки безоплатно у режимі 24/7 відправляти жінок до одного з найкращих гінекологів Дніпра по кваліфіковану допомогу.

Є у нас і програма підтримки хатніх тварин, адже люди виїжджали зі своїми улюбленцями, а їхнє утримання коштує чималих грошей. Ми знайшли донорів, які надали нам 2 тони кормів, ми їх видавали. Також домовилися з готелем для тварин, де безоплатно в доволі гарних умовах перетримували кішок та собак, поки власники не знаходили житло.

– Серед іншого ви займаєтеся й підтримкою підприємців та релокованих підприємств. Як це організовано?

– Так, ми цим займаємось, і зараз розповім навіщо. Бізнес, який виїжджає зі Сходу, не отримує жодної підтримки – я це знаю не по чутках, бо спілкуюся з підприємцями. Часто вони або закривають бізнес, або повертаються і починають сплачувати податки окупантам. Тому наше завдання – і держави насамперед – втримати їх тут, щоб вони саме тут розвивалися та сплачували податки. В нормальних країнах більшість держбюджету складають надходження від малого та середнього бізнесу. Я розумію, що в нас на першому плані військові витрати, але треба перейматися і бізнесом, щоб у перспективі не сталося ще більших економічних та демографічних проблем.

Тому на даному етапі ми намагаємось зробити щось, щоб бізнес хоча б не виїжджав. Для мене і моєї команди не є самоціллю надати якісь матеріальні блага підприємцям, але наше завдання – показати, що вони потрібні тут. Це крапля, але якщо кожен буде так робити, ситуація зміниться на краще. Я пишаюся, що ми змогли дати роботу 25-ти ВПО, які не мають наміру виїжджати, бо мають гроші на оренду житла, нормальну їжу, навчання дітей. Ми мали стосунки з сотнею представників малого бізнесу, вони зараз працюють у різних куточках України і з 80% з них ми продовжуємо співпрацювати. Як саме? У нас є фізичний майданчик, де люди можуть руками потримати, очами побачити роботу підприємця. Це стосується виробників одягу, сувенірів, чого завгодно, окрім великої якоїсь техніки чи виробів на кшталт колісних пар для вагонів –  звісно, ми їх не виставимо у своїх локаціях. Тобто ми купуємо продукцію, одразу даємо підприємцю гроші, якими він може вкладатися у розвиток.

Зараз ми так співпрацюємо з трьома виробниками ковбас з Єнакієва, Торецька та Маріуполя. Один з них працював «під чорним прапором» – був незареєстрованим. Але наша концепція в тому, що ми допомагаємо, але все має бути законно. І тепер він підприємець, платить податки, і це нормально, це правильно.

– Тоді питання, де ви берете гроші на підтримку бізнесів?

– Ну, дивіться, станом на зараз у нас кілька локацій. У кожній ми поєднуємо бізнесову ініціативу з гуманітарною. Для чого це потрібно? Щоб не спиратися постійно на грантові гроші, а заробляти власні, сплачувати оренду, комуналку, накладні та поточні витрати з соціальних та гуманітарних проектів. По суті, бізнесова складова є соціальним бізнесом. З доходів купується продукція. А потім, власний кошт ніхто не відміняв.

– Тобто ви – альтруїст?

– Ну да, по суті так і є.

От ви мене спитали, звідки гроші. Думаю, це неправильне запитання, бо не завжди гроші є запорукою того, що щось буде розвиватися. Я маю багато прикладів, коли люди приїжджали до Дніпра з величезними грошима, вкладалися у бізнес і прогоряли. А можна мати 500 доларів, розуміти, як працює ринок, бути дисциплінованим – і отримати гарний результат. І от важливе – поки йде війна, треба робити свій бізнес соціально спрямованим. Зараз не той час, щоб залишати гроші у кишені, треба допомагати. Ми, наприклад, спочатку мали змогу безоплатно пропонувати військовим тільки каву, а тепер надаємо майже все (хоч вони і відмовляються отримувати щось безоплатно). Якщо, гіпотетично, до мене прийде 100 військових, я їх нагодую без проблем. Це, я вважаю, правильно, бізнес має ділитися грошима. Вивісити прапор ще не означає, що ти патріот. Зроби щось для свого міста, вулиці чи району – це і є соціальна спрямованість.

– А як щодо приватних надходжень, коштом яких ви створювали культурні локації у Маріуполі? І чи допомагають вам міжнародні донори?

– Дотацій від фізичних осіб вже рік як майже немає. Тут теж все зрозуміло – у людей закінчуються гроші, роботи немає, хтось вже втомився. Тому ми до будь-якої гуманітарної ініціативи і приєднуємо бізнесову, щоб надалі ефективно використовувати свій план розвитку. І звісно, ми співпрацюємо з грантовими організаціями, такими як ПРООН та USAID, які підтримують наші проєкти. Це великі дотації, в яких все має бути максимально прозоро та зрозуміло європейцям та американцям.

– Неозброєним оком видно, що ваші проєкти створюються зі знанням менеджменту, з системним та ефективним підходом до процесів. Звідки такі навички?

– Я 17 років працюю у Приватбанку, це моя перша і єдина робота. Вона навчила мене ефективно працювати, керувати фінансами та прогнозувати. Всі ці знання та навички я втілюю в усі проекти, які ми реалізуємо, з повним розумінням, як це робити правильно.

– Тобто ви працюєте на основній роботі в банку паралельно з таким величезним громадським навантаженням? Може тоді Кирило Долімбаєв розповісти, як зазвичай проходить його день?

– Кирило Долімбаєв з березня 2022 року прокидається о п’ятій ранку і працює до упору (сміється). З урахуванням кількості локацій, а їх стає все більше, «до упору» настає для Кирила все пізніше, він не встигає готувати, щось нашвидку їсть. Ні, я не бідкаюся (сміється), у мене є можливості, просто часу немає. Йду додому, намагаюся десь поїсти і раніше лягти спати, щоб знову прокинутись о п’ятій. Не скажу, що не пам’ятаю, що робив протягом дня, просто діапазон завдань настільки великий, що нема сенсу перелічувати.

– Вам треба вже починати проводити тренінги «Як все стигнути і при цьому не збожеволіти».

– Я про це думав, але це потім.

ПРОЄКТИ КИРИЛА ДОЛІМБАЄВА В МАРІУПОЛІ

Храм Петра Могили та Собор Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ*:

• Оздоблення собору Петриківським розписом (офіційно увійшов до Книги Рекордів України)
• Встановлення на подвір’ї триметрової кованої статуї Архангела Михаїла, яку зробив на замовлення майстер з Чернівців Андрій Хорт
• Створення абстрагованих від релігійної складової культурних об’єктів – постійної експозиції українського вбрання та козацького побуту «Нація», Школи бандури та українського живопису і Громадської бібліотеки імені Василя Стуса (майже 7 500 книжок виключно українською та англійською мовами)
• Організація гарячих обідів для нужденних
• Початок створення з нуля майбутнього Кафедрального Собору, який мав стати культурним осередком Приазов’я – останню ділянку підлоги залили 22 лютого 2022 року.

* Наразі собор розграбовано, більшість експонатів спалена, хоча ззовні сама споруда постраждала лише частково. Окупанти хотіли повністю збити петриківський розпис, проте він залишився, як і статуя Архангела Михаїла. Російські попи повністю знищили всю бібліотеку «націоналістичної» літератури.

Створення автентичного візерунку «Маріупольська Петриківка»

«Я зрозумів, що ми не маємо свого оригінального орнаменту Приазов’я, не маємо історії. А якщо так, то чому б не мені все це почати? Хтось має! Запропонував проєкт дизайнерці Тетяні Нафтель**, ми його узгодили і вирішили, що візерунок має повторювати розпис Храму.

** Про дизайнерку вишиванок Тетяну Нафтель ми писали минулого числа газети

ЛОКАЦІЇ LITTLE MARIUPOL У ДНІПРІ

• Резиденція/кав’ярня/магазин крафтових продуктів/гуманітарний хаб на проспекті Гагаріна, 127
• Кав’ярня SVOÏ на проспекті Поля, 106
• Кав’ярня/кафе по вулиці Гончара, 15/17
• Ресторан на проспекті Яворницького, 90