У краматорців Олексія та Юлії є маленька сімейна традиція – танцювати. Вдома, на площі, в парку, на даху – будь де. Цей захопливий танок щирого кохання розпочався прямо посеред війни попри руйнування, страх і невпевненість у майбутньому. А з січня 2026 року вони танцюватимуть вже втрьох: разом із татом і мамою кружлятиме під улюблену пісню й маленька Марійка.

МУЗИКА БЕЗ МЕЖ 

Олексія Ладику в Краматорську та за його межами знають багато людей. Хтось знайомий із ним як журналістом Краматорськ.Post, хтось захоплюється як музикантом, інші бачили його на різноманітних громадських заходах. Комусь, можливо, подобається, як майстерно він виконує вправи з йоги чи їздить на скейті. А для декого він – побратим Дред, який щоденно фіксує бойові кроки 92-ї ОШБр імені кошового отамана Івана Сірка.

– Багато років у нас був гурт Stoned Radio, ми грали важкий повільний рок, мали своїх прихильників. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, усі музиканти роз’їхалися, – розповідає Олексій. – Разом із редакцією я теж у квітні 2022 року виїхав до Коломиї, однак уже у вересні повернувся назад.

Олексій зізнається: тоді прийшло розуміння, що війна надовго та потрібно в цьому якось жити. Тому зібрав музикантів, які залишилися в Краматорську, просто пограти для себе.

– Це були музиканти з різних гуртів, ми почали разом грати, а потім вирішили, що треба зробити концерт. Тоді в Краматорську не було жодних місць дозвілля, все зачинилося, тож наші перші концерти були просто в мене вдома – велика кімната, мало меблів, можна й послухати, і потанцювати.

Новий гурт отримав назву «На часі». Грали кавери відомих виконавців – гурту «Океан Ельзи», Джамали, Ніно Катамадзе. На ці квартирники Олексій запрошував друзів, друзі запрошували своїх друзів – так назбиралася нічогенька музична тусовка.

– А тоді активісти з місцевої організації «Фонд розвитку громад» запропонували зробити такий двіж уже на все місто. Вони мали приміщення, яке треба було наповнити заходами, і цей громадський простір ми назвали «Без меж»: там проводили концерти, виставки, майстерки, краматорці збиралися на настільні ігри. Це давало відчуття життя. Бо життя ж не тільки про те, щоб їсти, грітися, існувати. Нам потрібно щось вище, чим заповнювати свою внутрішню порожнечу, своє серце, свій розум.

ВИПАДКОВО, АЛЕ НЕ ДУЖЕ

«Любов – це чарівна сила, яка, народившись одного разу, починає рости, розповсюджуватися та наповнювати все навколо себе. Це коли у двох люблячих серцях зароджується спільна мрія, а одна чиста і світла душа на небі відкликається на їхній поклик і вирішує прийти до них у вигляді маленької дитинки і бути продовженням цього щирого почуття…» – написала Юлія на своїй фейсбук-сторінці, поділившись новиною про народження донечки Марійки.

Про свою історію кохання вони розповідають вдвох: Юля більш емоційно, Олексій – трохи стримано. До тих квартирників вони навіть не здогадувалися один про одного, мали певний досвід попередніх стосунків, дітей, усталений ритм життя.

– Це була блискавка. На домашній концерт у канун нового 2024 року мене запросив наш спільний друг-музикант, – згадує Юля. –  Я зараз кажу Олексію, що якась зірочка запалала на небі вже тоді. Потім мене додали у чат, де запрошували на різні заходи, а потім… він написав мені особисто.

Олексій пояснює: це сталося майже випадково. Чи ні?

– Я тоді був популярним TikTok-блогером Краматорська. Якось мені потрапило на очі відео, де на вулицях Києва танцюють люди. То подумав: круто було б зробити таке у впізнаваних місцях нашого міста. Подивився в інстаграмі, що Юля займається танцями, інших танцівниць я не знав, тож, запропонував їй спробувати зробити такий проєкт.

– Пам’ятаю, сиджу вдома, гортаю мережу, мені трапляється пісня Скрябіна «Місця щасливих людей». Одночасно приходить повідомлення від Олексія із пропозицією станцювати разом. І в мене все одразу поєдналося в ідею – зробити кліп саме на цю пісню.

Після цієї спільної роботи, результат якої сподобався багатьом краматорцям, вони стали спілкуватися частіше. «Випадково» гурту знадобився клавішник, а Юля свого часу закінчила музичну школу за класом фортепіано. «Випадково» на скейті, який Юля колись купила для свого сина, вона захотіла навчитися кататися сама, а тут й інструктор, Олексій, «випадково» зголосився допомогти.

Це вже потім вони зізналися один одному, що насправді виглядали один одного на спільних заходах, а коли Юля йшла після заняття танцями через площу, шукала очима Олексія, який там часто бував на скейті, а він дивився, чи немає її на горизонті…

ЧЕКАТИ, ЩОБ ЗНОВУ СТАНЦЮВАТИ

Якось Юля надіслала Олексію відео, де її скейт самотньо котиться по площі. Він зреагував: о, зараз теж буду! Але того разу вони майже не каталися, а спілкувалися – про все.

– І коли вже прощалися, ми обійнялися і довго так стояли, – згадує Олексій. – Ні, ми й раніше при зустрічі та прощанні обіймалися – так серед друзів було заведено. Але якось сталося, що стандартні обійми затрималися надовше. Так не хотілося йти з тих обіймів…

З того вечора почалася вже справжня історія кохання – з частими переписками, усвідомленням спільних інтересів, поглядів на життя, пізнанням характерів один одного і… втіленням мрій.

– Якось Олексій зізнався, що завжди мріяв мати дреди. Але не вистачає терпіння відпустити волосся, щоб це зробити. А в мене племінниця займається саме дредами, і вона сказала, що реально заплести їх навіть на не дуже довгому волоссі. Тож я допомогла Олексію здійснити цю мрію. І це також додало вогника у наші стосунки.

Майже одразу вони говорили про те, що одружаться, що будуть діти. Олексій дуже романтично зробив Юлі пропозицію.

– На концерті, де ми познайомились, ми співали кавер на пісню гурту Latexfauna «Левада». Мене тоді вразило, як він виконує цю пісню, я відчула, що вона дуже особлива. І коли восени 2024 року ми поїхали в Дніпро на концерт, саме під «Леваду» Олексій мені освідчився. Тепер ця пісня особлива для нас обох.

Але одружитися одразу не вийшло. В Краматорську якийсь час не працював РАЦС, тож закохані подали заяву через «Дію», і готувалися до призначеної дати – 11 січня 2025 року.

– Але у грудні я отримав повістку, поїхав до Харкова, там обрав собі бригаду та рушив на навчання. Весілля довелося відкласти до мого повернення з БЗВП, – каже Олексій. – Одружувалися вже у Харкові, куди Юля переїхала з Краматорська. Це сталося рівно через  рік після нашого зізнання в коханні одне одному. І вже 2026 року у нас народилася донька…

Вони чекають, коли знов зможуть танцювати під свою «сімейну» пісню. Коли Олексій повернеться з армії, коли можна буде поїхати до рідного Краматорська. Бо творчість, емоції, почуття, кохання – на часі, навіть якщо навколо війна…

Кохана, Ти знаєш,

Що коли ще не було неба,

Була ти?

Ти падала білим снігом

І робила все на землі

Таким красивим.

А коли світ став чарівним і казковим,

Наповнився запахом твоїх парфумів

І відблиском світла від твоїх блакитних сережок,

От тоді і зʼявилося небо.

Коли не було квітів,

Вже була ти,

Розкинулася суницею

На галявині,

А я збирав її

І ковтав спрагло

Жменями.

А потім ти пролилася

Теплим літнім дощем

І виросли квіти.

Я зібрав їх усі

І подарував тобі,

Привітав тебе тут,

На землі,

Кохана.

А потім,

Коли я стояв один

У полі,

Засніженому і замерзлому,

Покоцюрбленому

Від вибухів дронів і КАБів,

Ти була моїм Янголом-охоронцем,

Світила жовтими променями Сонця

Крізь важкі чорні хмари,

Вказувала шлях

До рятівної брами,

Давала насититися

Горішками і пирогами

З червоною смородиною і лохиною,

Давала напитися

Водою з гранованого бокалу

І гарбузовим лате,

Цілувала мої втомлені очі,

Намащувала кремом

Мої зашкарублі пʼяти.

В мені було стільки сили,

Що я поглядом перевертав гори,

Подихом зупиняв водоспади,

Шепотом навертав грішників

На шлях праведний.

А потім, коли закінчилась війна,

Ми святкували Різдво.

Щодня святкували Різдво

Нашої Любові,

Танцювали на даху

Під звуки труби,

Я тримався за твої долоні,

Був невагомим,

Підіймався вгору,

До сонця, до тебе,

Розчинявся у твоїх хмаринках,

У запаху твоїх солодких парфумів,

У відблиску світла

Твоїх блакитних сережок.

Я шалено радів тому,

Що знову зʼявилося небо,

Кохана.