З моменту початку повномасштабного вторгнення тварини стали невидимими жертвами російської агресії, а притулки для чотирилапих знайд – справжніми осередками виживання. Про це йдеться в повнометражному документальному фільмі «Заручники війни», вихід якого планується 2025 року. Стрічка режисерки Марії Дергачової – це також про людяність: харківські волонтери й нині продовжують евакуювати тварин з прифронтових територій, даючи їм другий шанс на життя в Україні та за кордоном.
Евакуація тварин: (095) 478 88 78, animal.rescue.kh@gmail.com.
Контактний номер для «всиновлення» тварин в Україні: +38 (099) 041 67 03 (WhatsApp / Viber / Telegram), за кордоном: +38 (095) 102 13 35.
ІСТОРІЇ ПОРЯТУНКУ
Буч – дорослий собака бійцівської породи, його знайшли під завалами у Бахмуті. Через опіки, численні поранення та травми пес погано ходив. Буча врятували та вивезли до Харкова. Звідти його забрала нова господарка. Жінка зважилася на це після перегляду відео про його історію. Нині Буч поступово адаптується до мирного життя, хоча й досі відчуває психологічні наслідки пережитого.
– Це добрий, лагідний пес, але з характером та сумним і темним минулим. Тому що він пережив багато страшного – найзапекліші часи в Бахмуті, – зазначає режисерка Марія Дергачова.
Тварини, як і люди, переживають війну по-своєму, каже представниця ГО «Порятунок тварин Харків» Ярина Вінтонюк. Вони втрачають своїх господарів, місце проживання, іноді залишаються на руїнах будинків, чекаючи на людей, яких вже немає. Постійні обстріли, відсутність їжі та води інколи штовхають їх до екстремальних дій: їсти землю чи власний послід. Організм тварин переходить у режим виживання, імунна система слабшає, починаються хвороби.
– Навіть порятунок – це додатковий стрес для тварин. Вони бояться людей, машин, нових умов у притулках. Відновлення таких тварин може займати дні або навіть тижні. Наприклад, іноді нам доводиться годувати їх через шприц м’яким кормом, поки не відновляться їхні шлунково-кишкові функції, – пояснює Ярина.
У фільмі розповідаються історії п’яти врятованих тварин, хоча на рахунку харківської команди з початку повномасштабного вторгнення їх вже понад 20 тисяч.
Восени цього року під Покровськом команда порятунку отримала виклик від військових, які знайшли собаку на ім’я Ізольда. Вона потрапила в аварію, отримала відкритий перелом лапи та не могла ходити. Українські захисники дбали про неї, оскільки Ізольда ще й годувала щенят, але її стан вимагав термінової допомоги. На зворотньому шляху евакуаційний екіпаж потрапив під обстріл fpv-дрона на трасі. Ворожий снаряд розірвався поруч із машиною. Дивом тварини та волонтери вижили – сховалися в лісосмузі, автівка ж далі їхати не змогла, звідти усіх забрав інший екіпаж.
– Зараз Ізольда перебуває у клініці. Попри важкий стан, вона продовжує годувати своїх цуценят. Лікарі намагаються стабілізувати її здоров’я і вирішують, чи є шанс врятувати лапку, або ж необхідна ампутація, – переказує історію Ярина Вінтонюк.
Серед врятованих не тільки коти та собаки – різноманітні тварини: кози, коні, папуги і навіть варани. Одним з «екзотичних» випадків був порятунок 20-ти морських свинок. Доводилося волонтерам евакуйовувати й корову. Оскільки для транспортування великих тварин потрібно спеціальне обладнання та транспорт, команді довелося шукати причіп.
Навесні 2023 року в Костянтинівці команда волонтерів отримала зовсім незвичайну заявку – власник зоомагазину просив забрати рідкісних декоративних риб з міста, де посилилися обстріли.
– У них були риби з усього світу, вони дуже любили цю справу. Це складно – транспортувати риб із Донеччини до Харкова так, щоб вони вижили. Але ми взялися за це, – згадує Ярина.
То були великі акваріумні риби, розміром із долоню і більше. Рятувальники перевезли їх у спеціальних ємностях із водою – маленьких риб у пакетах, а для великих створили резервуари із водою та киснем на піддонах.
– Після евакуації через стрес вони не їли першу добу, збивалися до купи, не рухалися по акваріуму. І тільки потім, коли зрозуміли, що небезпека минула, почали освоювати простір, їсти. І це для нас був ще один приклад, що все живе відчуває оцю війну, – каже Ярина.
Часів Яр, Сіверськ, Костянтинівка, Покровськ, Мирноград – міста Донеччини, куди нині їздить команда порятунку. Активно вона працює також на Харківщині. На їхньому рахунку чимало знайд і з Луганщини та Херсонщини після підриву Каховської ГЕС.
– Заявки, коли люди не хочуть, але вимушені віддати своїх тварин на прилаштування іншим – це найболючіше бачити. Тому що вони виїжджають і не можуть забрати їх з собою: з тваринами не дозволяють жити в гуртожитках, квартири їм рідше здають. Люди ридають, коли прощаються з улюбленцями, – розповідає Марія Дергачова.
Хоча й не заперечує, що є категорія людей, які безвідповідально залишають тварин, зокрема собак на ланцюгу, позбавляючи їх шансу на порятунок.
ЗАРУЧНИКИ ВІЙНИ
– Фільм – це ще один доказ злочинів росіян, які вони скоюють проти всього живого, – акцентує Марія Дергачова.
Окрім історій чотирилапих, документальний фільм «Заручники війни» розповідає про надзвичайні зусилля українців, які під час повномасштабного вторгнення ризикували своїм життям, аби врятувати тварин, які опинилися в небезпеці. Зйомки фільму розпочались у квітні 2022-го – через тиждень після звільнення Київської області від росіян.
Загальний хронометраж документальної стрічки – до 70 хвилин. Наразі він на стадії монтажу. Складатиметься з трьох частин: «Окупація», «Евакуація» та «Адопція». Як зазначила режисерка, зняти його увесь на професійну камеру не було можливості, оскільки не завжди можна з технікою дістатися до місця подій, зокрема через небезпеку. Тому зазвичай це такий мікс – основна історія знята на камеру з оператором, але також використані кадри з телефонів та GoPro.
У частині стрічки про евакуацію йдеться якраз про організацію «Порятунок тварин Харків» та волонтерів, які рятують тварин, вивозять їх із найзапекліших районів з-під обстрілів. А також про людей, які зголосилися прийняти у себе врятованих чотирилапих та дати їм нову домівку.
– Це наполовину моя волонтерська історія. Я зараз продовжую їздити з порятунком тваринної евакуації. Тому я, як ніхто інший, знаю, як розповісти цю тему. І це мені щиро болить, не просто як режисерці відстороненій, яка хоче розказати про когось, а це така особиста історія, яку я хочу втілити в цьому фільмі, – каже Марія Дергачова.
Руки у неї вкриті слідами від «виробничих травм» – це шрами від подряпин та укусів. Часто налякані собаки чи коти чинять опір. Але Марія запевняє, що ласки та любові від тварин отримує набагато більше.
– Мені легше величезного алабая вивезти, ніж маленького котика. Звісно, що тварини часто бувають агресивними – навколо лунають вибухи, їх залишили напризволяще, й тут приходять якісь невідомі люди, намагаються їх кудись запхнути… Тобто їм важко пояснити, що ми хочемо їх урятувати. Дуже часто тварини голодні, залишені на багато днів без їжі, води – а відтак самі виходять на голоси. Буває по-різному…
Проєкт отримав підтримку від Українського культурного фонду, House of Europe та Docu/Help. Очікується, що прем’єра стрічки відбудеться у 2025 році, а участь у великих міжнародних кінофестивалях стане важливим кроком для поширення інформації про необхідність захисту тварин та екоцид, який спричиняє війна в Україні.
ВОЛОНТЕРИ НА ПЕРЕДОВІЙ
Організація «Порятунок тварин Харків» почала працювати 2016 року, розповідає Ярина Вінтонюк. Команда запустила гарячу лінію й самостійно вчилася рятувати котів та собак із найрізноманітніших ситуацій. Щороку їм вдавалося допомогти близько тисячі «хвостатикам».
Ситуація кардинально змінилася після повномасштабного вторгнення. Команда почала отримувати дзвінки з усіх регіонів, що опинилися під обстрілами – Луганщини, Донеччини, Харківщини. У найбільш «гарячих» точках люди евакуювалися, але не всі могли забрати з собою тварин.
– У нас є сотні історій, коли люди лишаються в небезпеці, бо не можуть забрати з собою улюбленців. Один дідусь, що мешкав на лінії фронту, відмовлявся евакуюватися через своїх 20 собак і котів. «Як я можу їх покинути? – казав. – Вони ж як діти. Куди їх у клітки? Вони там не виживуть». Команда розуміла, що, поки вони не евакуюють його тварин, дідусь не покине небезпечне місце. Врешті всіх вдалося вивезти, – розповідає волонтерка.
Вона каже, що роботу команди не можна назвати волонтерством у класичному розумінні – це місія 24/7, що поєднує евакуацію тварин із зони бойових дій, лікування в клініці, реабілітацію, створення тимчасового притулку для врятованих, повернення тварин у сімʼї та адопція до родин.
– Зараз під нашою опікою в Харкові близько 1800 тварин. Ми будуємо вольєри європейського зразка, карантинну зону для новоприбулих тварин. Там також є місця для сільських тварин: коней, кіз. Це все фінансується коштом партнерів та донатів, – зазначає Ярина.
Хепіендом для врятованих собак та кішок вважається варіант, коли для них знаходиться новий господар, переконана волонтерка.
– Є випадки, коли тварини з серйозними психологічними проблемами, які нікого до себе не підпускали, вже через добу ставали довірливими й щасливими у нових сім’ях. Усиновлення зараз має особливий сенс – це не просто «взяти милого котика чи собаку», це шанс врятувати життя.
