До 2022 року життя Ольги Люліної було пов’язане з підприємництвом у Бахмуті. Спочатку жінка працювала разом із мамою в сімейному бізнесі – піцерії. А за рік до великої війни взяла кредит і відкрила на місцевому ринку власну ятку з фастфудом. Нині 46-річна переселенка Ольга розвиває новий бізнес у Чернігові – минулоріч вона відкрила кафе «Олабах», що означає «Привіт, Бахмут».
В Бахмуті вже відключили світло та воду, по місту сильно гатили, евакуювали дітей, а Ольга з чоловіком все ще лишалися там до серпня. Він був головою ОСББ, до останнього займався розподілом гуманітарної допомоги та ремонтами будинків.
На момент виїзду у жінки було відчуття, що більше додому вона не повернеться, хоча їхала, як і всі, на два-три місяці.
– Ходила, прощалася з квартирою, з кожним рідним куточком, – досі зі сльозами згадує Ольга. Ворожі обстріли вщент знищили і її бізнес, і будинок.
ВІДРОДЖЕННЯ У ЧЕРНІГОВІ
Спочатку родина планувала оселитися ближче до рідного дому – у Дніпрі чи Кам’янському. Проте житло у сусідньому з Донеччиною регіоном було надто дорогим: у Дніпрі за «бабусин варіант» двокімнатної квартири просили 13 тисяч гривень плюс 100% ріелторські послуги та оплата за останній місяць – тобто майже 40 тисяч треба було «викласти» одразу, на початок заселення.
Чернігів, куди Ольга поїхала до матері, з першого погляду захопив її настільки, що вона вирішила залишитися в цьому охайному та величному місті та вже за пару годин зняла двокімнатну квартиру за 5 тисяч гривень.
Однак заощадження швидко закінчувалися, а численні співбесіди в пошуках роботи не давали жодних результатів. Більшість власників кафе відмовляли через вік – мовляв, дуже важко після сорока працювати в закладах харчування.
У лютому 2023 року Ольга вирішила відновити власну справу, почавши з кіоску на Центральному ринку. Вона мала велику млинницю, тож спершу зробила ставку на мега-млинці, але вона провалилася – у Чернігові була більш популярна шаурма. Тоді й з’явилась ідея нового блюда, який жінка назвала «олабах» – це такий чебурек у лавашному тісті з соковитою завдяки соусам начинкою, посмажений без олії на сухій пательні. Розмірковуючи над назвою, Ольга пригадала поїздку до Іспанії, де місцеві жителі віталися словом «Hola». Додала назву свого міста, скоротила – й народився «Олабах» («Привіт, Бахмут!»). Саме так жінка назвала спочатку своє авторське блюдо, а згодом і кафе.
Ольга розробила власну рецептуру тіста для лавашу та сама розкатувала його вручну. Винайшла спеціальний маринад для м’яса, яке готується не на вертелі, а на пательні. Всі соуси – також авторські, а не куплені готові.
І бізнес пішов – олабах швидко ставав популярним, і до Ольги почали звертатися клієнти, які цінували її увагу до деталей.
Бізнес на ринку дозволяв сплачувати за кіоск та за квартиру, про розвиток не йшлося. Оренда торгового приміщення обходилася в 9 тисяч гривень на місяць, але в кіоску не було води, самотужки довелось тягнути електрику, а головне – сам ринок працював до третьої години, а значить, і клієнти були лише вдень. Тоді прийшло розуміння, що треба відкривати кафе, а нові друзі підказали, де в Чернігові в людному місці здається в оренду приміщення.
У березні 2024 року Ольга виграла грант від держави «єРобота». 250 тисяч грантових гривень були витрачені на найнеобхідніше обладнання, додаткові гроші на облаштування позичили друзі – в кафе, розташованому на першому поверсі багатоквартирного будинку, треба було робити потужну витяжку, аби не заважати зайвими запахами мешканцям. Загалом на відкриття кафе пішло близько 600 тисяч гривень.
Згодом другий грант на власну справу отримав син підприємниці Данило – хлопець став бізнес-партнером матері, на ці гроші відкрили другу точку «Олабах».
КОЛЕКТИВ ЯК РОДИНА
Нині 25-річний Данило працює поруч із мамою, займаючись закупівлями, логістикою та адміністративною частиною. Їхні стосунки на роботі ґрунтуються на дружбі.
– Ми можемо сперечатися до посиніння, мало не кричати один на одного, але у нас ніколи не було такого, що я мама та головна, а він син і має слухатися.
Робота Ольги наразі – розкачувати тісто на лаваші та робити олабахи. Однак вона може підхопити будь який напрямок, бо знає виробництво від і до. До речі, з часом Ольга втілила свою первинну ідею, створивши мега-млинці з начинкою вагою від 300 до 550 грамів.
Підприємниця дуже пишається своїм колективом, хоча зізнається, що знайти гарних працівників у Чернігові – велика проблема. Ольга свідомо працевлаштовує людей, які пережили травму війни. Серед найцінніших співробітниць – 50-річна Ірина Суботіна. Вона також із Бахмута, проте з Ольгою познайомилась вже в Чернігові, шукаючи роботу.
Ірина також отримувала відмови, і теж через вік. Спочатку й Ольга хотіла її позбутися, але вмить згадала власні поневіряння й вирішила дати жінці шанс. Власниця кафе не прогадала – Ірина, яка в Бахмуті залюбки працювала з тістом на місцевому хлібокомбінаті, стала незамінним членом команди.
На зміні зазвичай працюють троє – хлопці печуть млинці, смажать м’ясо, закручують шаурму та змішують салати. Гостям подобається, що в цьому кафе все робиться вручну. Кухар Денис, який має досвід роботи в закладах швидкого харчування, запевняє, що такий «хендмейдівський» підхід відрізняє «Oлабах» від іншого фастфуду.
КУТОЧОК БАХМУТА У ЧЕРНІГОВІ
Кафе «Олабах» стало неформальним осередком для зборів земляків із Донеччини, військових і активістів. На стінах закладу висять світлини мирного Бахмута, прапори з побажаннями від військових та уламки боєприпасів. Це результат співпраці з чернігівською молодіжною організацією «Центурія», якій Ольга регулярно допомагає.
Цей куточок, наповнений символами стійкості, є прямим нагадуванням про дім, знищений війною.
– Бахмут мені снився і сьогодні, і вчора, щоночі… Я наче маю два життя, наче досі живу в Бахмуті, – каже Ольга.
Мрія Ольги та її чоловіка – обов’язково відкрити «Олабах» у звільненому та відновленому Бахмуті. А поки що «Привіт, Бахмут!» звучить у Чернігові зі сподіванням і надією, що привітання обов’язково почує місто-фортеця на Сході.
