Вона каже, що стала барберкою в пам’ять про свого найкращого друга-військовослужбовця, який загинув через місяць після початку повномасштабного вторгнення. Коли трішки відійшла від стресу, через біль усвідомила, що хоче навчатися саме на чоловічого майстра. Нині початковиця Валерія Бурцева підкорює ТікТок креативними експериментами зі стрижки людей просто неба на вулицях Кременчука.

Російська армія окупувала Енергодарську громаду Запорізької області 3 березня 2022 року. Відтоді, як розповідає Валерія, зі свого селища вона не виїжджала.

– Я тоді ще навчалася, але більше до міста не їздила, бо було страшно їхати через блокпости окупантів – вони все перевіряли й на дівчат задивлялися. Тож я не хотіла зайвий раз ризикувати, – каже переселенка.

Через два місяці родина Валерії зрештою зважилася на виїзд. Їхали власною автівкою, в якій сиділи дві жінки і двоє дітей. Саме це, на думку дівчини, допомогло їм минути всі блокпости більш-менш швидко.

– На блокпостах були чеченці, кадирівці, днрівці, росіяни. І на кожному нас тримали по 2-4 години. Були дуже великі черги, ми стояли під палючим сонцем, але впоралися і дісталися до Запоріжжя за один день. Пощастило, можна сказати. Конкретної мети – куди саме ми їдемо – не було, аби якомога далі від окупації. Бо там було важко жити, та й не хотілося.

Три місяці жили в Запоріжжі. Коли оговталися, поїхали далі – в Київ. Однак через часті обстріли столиці перебралися на Полтавщину, до Кременчука. Тут дівчина закінчила  приватні курси з навчання чоловічим стрижкам і влаштувалася в салон краси.

– Раніше я працювала на різних роботах, не пов’язаних із перукарством. Але мені це подобалося ще зі школи. Саме напередодні повномасштабного вторгнення розпочався мій перший курс навчання на перукаря. Вже на Полтавщині я повернулася до своєї мрії. Тут є річка, я люблю Дніпро, я не можу жити без Дніпра. Маю тут клієнтів, розвиваю блог, тому на даний час – для життя мене цілком влаштовує Кременчук.

ТікТок Валерії набирає обертів завдяки креативній ідеї стригти людей на вулиці. Барберка бере перукарське крісло й приладдя та виходить у популярні в місті локації, де наводить красу чоловікам просто неба. Такі публічні перформанси вже відбулися на площі, на пляжі та на набережній поблизу Дніпра.

– Для мене це експеримент. Мій блог виник з того, що ми зі знайомим хлопцем просто вийшли на центральну площу. А нині клієнти пишуть мені в ТікТок, що хочуть підстригтися просто неба, самі обирають локації – і я тоді планую зйомки.

За словами Валерії, далекі плани вона не будує. Але вже впевнилася, що розвиватиметься у перукарській справі. Поки дівчина винаймає місце в приватному салоні, але мріє про власний.

– Як буде після закінчення війни, я не можу сказати. Що точно – так це те, що колись я відкрию свій заклад. І в ньому обов’язково буде куточок пам’яті мого загиблого на фронті друга. Чи це буде портрет на стіні чи графіті, але в своїй перукарні я обов’язково його