Дмитро Рясний – бджоляр у третьому поколінні. На Луганщині, звідки він родом, пасічникували його батько та дід. Та нині родинна пасіка Рясних в окупації. Тож, повернувшись із фронту, чоловік створив бджолину ферму на новому місці й щодня докладає зусиль, аби облаштувати свій новий вулик.

У мальовничому куточку Новоайдарщини щовесни квітнув степ, поруч протікала річка, де любив купатися малий Дмитро. Коли дід та батько виносили вулики, залюбки допомагав. Спеціально його не вчили бджолярства, він просто був поряд. Усі ці знання знадобляться йому потім у дорослому віці, щоб створити власну пасіку.

– Малим я бігав біля діда Пантелія, бачив, як він качав мед. Мені найбільше подобалося крутити медогонку. Вихідними ми їздили на ринок – тоді мед не продавали онлайн, треба було зранку їхати до Луганська, займати гарне місце, увесь день торгувати. Я любив ті поїздки, – ностальгує Дмитро, згадуючи пасіку у рідному селі, в якому не був вже чотири роки.

2015 року він, учитель трудового навчання за фахом, добровольцем долучився до полку «Азов». Спочатку служив кулеметником, а потім перейшов до снайперського підрозділу, який тоді боронив Україну під Маріуполем.

2017 року демобілізувався, повернувся додому й вирішив заробляти родинною справою – бджолярством. Почав навчатися на тренінгах, цікавитися виробництвом пінополіуретанових вуликів. Також налагодив гуртовий продаж меду, виграв грантовий конкурс від Українського жіночого фонду та придбав сучасну медогонку. За допомоги іншого гранту обзавівся лінією для автоматичного розпечатування меду та кремувалкою, аби виготовляти крем-мед.

– У дідуся на подвір’ї я взявся розвивати свою пасіку. Згадав розмови з батьком, почав дивитися відеоролики, спілкуватися з бджолярами. Отримав від центру зайнятості грошову виплату, яка дозволила мені купити нові вулики, закупити бджолосім’ї. Так у мене з’явилися перші 30 вуликів. Це був мій початок, так я отримував досвід.

Та в лютому 2022 року спокійне життя в рідному селі зупинилося. Дмитро вивіз родину з Луганщини до Дніпра й знову опинився на фронті – спочатку у підрозділі територіальної оборони «Азов-Дніпро», потім долучився до 3-ї штурмової бригади.

Після звільнення повернувся до родини та знову надумав робити те, що добре вміє – розводити бджіл та качати мед. Об’їхав на Січеславщині чимало сіл, шукаючи під пасіку і місце гарне, і річку, і поля, засіяні різними медоносними культурами.

– Я знайшов ділянку із закинутим садом та господарськими будівлями, яку домовився купити на виплат. Прямо через неї тече річка – мені здалося, що це гарне місце, навіть трохи нагадувало рідну пасіку. Навколо поля, є вода, аби пити бджолам.

Для розвитку справи чоловік вирішив залучати грантові можливості. Дмитро закінчив навчання за освітньо-грантовою програмою від одного з банків та отримав грант на 500 000 гривень, на які відремонтував приміщення для виробництва вуликів та облаштував собі офіс. Зараз під маркою «Династія Рясних» разом з дружиною Ганною розбудовує нову пасіку та подвір’я. У майстерні вже виготовляє вулики для своєї пасіки та на замовлення.

Незабаром Дмитро качатиме мед. А також він продовжує вивчати місцеві медоносні рослини та вірить, що кожна людина може бути корисною під час війни – варто лише знайти свій вулик: друзів, побратимів, родину.