Антон з Авдіївки здобував вищу освіту в Польщі ще до повномасштабного вторгнення. Олексій виїхав до Німеччини з Краматорська у березні 2022 року. Донеччанин Федір після окупації міста 2014 року організував невелике фермерське господарство у селі неподалік Бахмута, у перші дні «повномасштабки» пішов добровольцем, а після поранення комісувався та вивіз до Чехії літню маму з бабусею. У цих людей різні долі, а об’єднує їх український Пласт та бажання допомогти дітям-біженцям зберегти українську ідентичність.

ЧЕХІЯ

Переїхавши до Чехії, Федір одразу почав шукати місцевий Пласт, адже його пластовий шлях розпочався ще 1995 року – довгий час він був виховником хлоп’ячих гуртків та інструктором з виживання, та й зараз продовжує вести гурток пластунів Краматорська онлайн.

На початках чоловік їздив на табори як інструктор та інтендант, а згодом набрав два гуртки у Празі. Каже, що програма, за якою навчаються пластуни у Чехії, відрізняється від української. Насамперед це пов’язано із законодавством.

– Тут не можна як в Україні – приїхали, запиталися сільраду, що ми тут будемо проводити табір, тобі виділили місце, і все. Тут все є стаціонарним. Туалети стаціонарні, кухня стаціонарна, цілий будиночок – тобто, ти їси під дахом. Безліміт електрики, що досить таки дратує, бо діти постійно сидять в телефонах. Є доступ до питної води. Завжди облаштоване місце для миття: душові кабінки, рукомийники. Ну і дрова теж тобі вже привезли. Тобто, максимум, на що треба назбирати дрова, це на ватру. Та й те, власник ділянки приїжджає і показує, де можна, а де не можна збирати.

За словами Федора, оренда такої території коштує великих грошей, тож не виходить проводити табори, довші за сім днів. Але інколи пластуни ділять оренду навпіл з чеськими скаутами.

– Є моменти, які не можна порушувати, бо, знову ж таки, чеське законодавство дуже сильно все прописує. Наприклад, якщо ти хочеш провести стрільбу з луком, то повинен мати сертифікат інструктора, що ти є дійсним членом спортивної організації зі стрільби з лука і можеш надавати відповідну інформацію, показувати, супроводжувати й слідкувати за учасниками. Тому деякі пункти програми, яким в Україні вільно навчають на практиці, тут проходять суто в теоретичному варіанті.Попри ці відмінності Федір вбачає в Пласті єдину можливість виховувати в Чехії активну українську молодь та зберігати відчуття рідного дому.

НІМЕЧЧИНА

Олексій – колишній вихованець Федора. До війни він пластував в Краматорську, а зараз є виховником в Гамбурзі. Каже, що про існування німецького Пласту дізнався випадково.

– Мені дзвонить якийсь Микола, вітається та запрошує на зліт пластунів в Німеччині. Я прийняв пропозицію і приїхав. Спочатку було відчуття, що в компанію не влився, але чим більше я там знаходився, тим мені ставало комфортніше.

Невдовзі після цієї зустрічі Олексій пройшов курси пластових виховників та набрав гурток хлопців 12-17 років.

– Дуже складно бути виховником, бо інколи юнаки більше за тебе знають, і розбираються в Пласті краще, ніж ти сам. Я не відчуваю себе таким, хто навчив би всьому на світі, але намагаюся разом із ними вчитися, бути для них скоріше моральним орієнтиром і підтримувати психологічно.

У Німеччині теж набагато важче організувати табір, ніж в Україні, каже Олексій. Але, на відміну від інших країн Європи, тут є кемпінги під будь-які потреби. А можливість подорожувати всією Європою, що сприяє обміну досвідом між пластунами з різних країн – це дуже велика перевага над українським пластом.

– Коли не можу заснути, думаю: а що було б, якби я залишився в Україні? Ким би я був? І хто я зараз? В Україні Пласт для мене був тусовкою – коли ти можеш зі своїми побратимами, друзями зібратися, кудись поїхати, зробити щось неможливе. І я за цим дуже сумую. А в Німеччині як виховник я отримую нереальне задоволення, коли бачу, як мої юнаки зростають, отримують перші місця, десь перемагають, показують себе краще. Коли вони прийшли, ніхто не чув про них, а коли повертаються назад, то всі тільки про них і говорять. От це відчуття гордості мене не залишає.

Зараз хлопець планує набирати другий гурток у місті Шурін.

ПОЛЬЩА

Антон почав пластувати в Авдіївці 2016 року. В Польщі хлопець працює інструктором з виживання та орієнтування на місцевості, на таборах за кордоном виконував роль бунчужного – людини, яка відповідає за реалізацію програми та дисципліну.

– Тут така система: всі пластові табори проводяться, як і інші дитячі табори в Польщі. Існують певні стандарти, і для того, щоб проводити табір, в тебе на десять учасників має бути мінімум один виховник, сертифікований державою. Тобто ти проходиш навчання, де розповідають, що і як влаштовано, потім видають сертифікат. Я закінчив ці курси, а тоді довелося оформлювати виховництво як офіційну працю, бо інакше тут не робиться. Набуті знання мені дуже допомогли в плані оформлення документації та дотримання норм проведення таборів, щоб все було законно.

Антон каже, що будь-який пластовий табір у Польщі має набагато комфортніші умови в порівняні з українськими. Учасникам навіть не можна жити в класичних наметах, тільки у шатрах з розкладачками. Їжу готують централізовано спеціально найняті люди. Без гіда та рятувальника ти не поведеш дітей в гори, а вогнище можна розводити тільки у спеціальних місцях – з дров, що вам привезли.

– Я не знайшов тут у Пласті те, за що я його полюбив: ночі в наметах, готування їжі на вогнищах, побудова споруд без жодного цвяха, походи в гори дикими стежками… У польському Пласті своя специфіка. І якщо в Україні все роблять українці для українців, тут найчастіше – емігранти для емігрантів. Дуже часто буває, що ні ті, ні інші жодного разу не були в Україні. Але при цьому всі вони говорять українською мовою, співають українські пісні Жадана, Цвинтара.

За словами Антона, польське середовище, на жаль, не підтримує українську ідентичність, а навпаки – асимілює. Тому задача Пласта в Польщі, та й загалом за кордоном – насамперед, створити українську альтернативу, допомогти українцям усвідомити свою українськість, а вже тоді виховувати свідомих громадян України.