Фотостудія Павла та Юлії Ланкіних встигла відпрацювати у Дружківці лише один зимовий сезон. За тиждень до великої війни родина отримала замовлені до весняних фотосесій гілочки сакури. Але розпакувати їх довелося вже в Луцьку. Разом із трьома дітьми, двома песиками та кішкою подружжя змушене було долати більше тисячі кілометрів на старенькому «москвичі», щоб в евакуації вдруге починати все з початку.
Вперше покинути роботу та орендоване житло Павлу та Юлії довелося 2014 року. Тоді вони працювали у Донецьку, жили у Макіївці. Коли почалися бої за Донецький аеропорт, повернулися до батьків у Дружківку. Павло їздив на заробітки, потім працював у Костянтинівці, Краматорську, а паралельно підробляв разом із дружиною відео- та фотозйомками.
Юлія за фахом фінансист, але з дитинства любила малювати і зрештою захопилася фотографією. Тож згодом у подружжя виникла ідея відкрити фотостудію, яку вдалося реалізувати у жовтні 2022 року.
Інтер’єрна фотостудія «Флеш» у Дружківці стала чи не найбільшою за площею на півночі Донеччини – 120 квадратних метрів тільки під знімальні декорації, обладнані Юлією власноруч. Фотографуватися приїздили з навколишніх міст – із Бахмута, Костянтинівки, Покровська, Слов’янська.
– Їхали до нас на фотосесії і з Краматорська, хоча там чимало власних студій. Мабуть, людям було цікаво зробити фото в інтер’єрі, – каже Дмитро.
Після Дня закоханих Ланкіни облаштовували студію для весняних свят. Але натомість довелося збирати речі.
– У березні, коли йшли запеклі бої в Ізюмі, ми дивилися новини і розуміли, що все буде не так, як 2014 року. Якщо б Дружківка потрапила в окупацію, виїжджати з трьома дітьми було б дуже небезпечно, а жити в окупації – тим більш, – згадує чоловік.
Знайома з Волині запропонувала подружжю безоплатне житло у селі. Юлія та Павло завантажили до старенького батьківського «москвича» реквізит, техніку і вирушили в дорогу. Власного авто родина тоді не мала, але дорогою довелося придбати – «москвіч» зламався, запчастин до нього в автосервісі не знайшлося, тож в інтернеті відшукали перше-ліпше, на що вистачило грошей.
У селі на Волині прожили недовго. Ланкіни скористувалися програмою державної підтримки релокації бізнесу і подали заяву на перевезення обладнання студії. Затримка вийшла із відправкою вантажу до Краматорська – 8 квітня росіяни обстріляли залізничний вокзал, сполучення перервалося, вантажівка повернулася до Дружківки. У той день дивом врятувалися батьки Павла, які збиралися виїздити з області на евакуаційному потязі – вони зайшли до крамнички за кілька хвилин до трагедії на пероні.
Коли вантаж із обладнанням зрештою приїхав до Луцька, родина вирішила переїхати до обласного центра та відкрити там фотостудію. Ланкіни викупили приміщення на заводі «Луцькпласт», започаткували назву LANKIN STUDIO і наразі намагаються знайти власну нішу у сфері комерційної фотозйомки.
– На новорічні свята було багато замовлень, зараз клієнтів менше. Ми опинилися у дуже конкурентному середовищі. Тільки у будівлі, де ми зараз працюємо, колись було 16 фотостудій. Зараз у Луцьку працює десь п’ять чималих студій. Але ми про це дізналися, лише коли переїхали, – розповідає Павло.
Завдяки автономному світлу та потужним акумуляторам подружжя організовує фото- та відеозйомку за межами студії – у ресторанах, кафе, парках, дитячих садочках та школах. Павло знімає на відео спортивні змагання, концерти. Частіше це зйомки для благодійних заходів, як-от концерт поета та військового Павла Вишебаби у Луцьку.
Комерційні замовлення бувають рідше, тож подружжя здає фотостудію в оренду. Можна використовувати як окремі фотозони чи елементи, так і усю студію. А от власну дороговартісну техніку орендувати не віддають, хоч і пропозицій надходить чимало.
Хоча Ланкіни сумують за Донеччиною та рідною Дружківкою, планів щодо повернення поки не будують:
– Регіон забруднений мінами, снарядами, які не розірвалися, тож навіть після Перемоги з дітьми туди повертатися небезпечно. Якщо держава заохочуватиме податковими пільгами тих, хто захоче повернутися до звільнених міст, то, можливо, й поїдемо. Але якщо станеться так, що зруйнують наше житло у Дружківці, повертатися сенсу не має. Перевозити бізнес з місця на місце – справа нелегка.
Ірина ДІМІТРОВА
