Микита Теличко пройшов шлях від занять у вугледарському робоклубі до перемог на міжнародних олімпіадах з робототехніки та інформатики. Сьогодні він створює технології штучного інтелекту для вивчення жестової мови, засновує освітні ініціативи за кордоном і продовжує представляти рідний регіон на світовому рівні.
Микита народився в Донецьку, але родина була змушена виїхати навесні 2014 року, коли йому ще не було й п’яти років. Його новим домом став компактний Вугледар. Це шахтарське містечко суттєво відрізнялося від Донецька – його можна було перетнути пішки за 15 хвилин. Така зручна логістика дозволяла хлопцю одночасно займатися футболом, відвідувати театральний гурток у школі мистецтв, а також освоювати робототехніку.
ВЕЛИКІ ПЕРЕМОГИ – З МАЛЕНЬКОГО РОБОКЛУБУ
Інтерес Микити до інженерії та програмування розвинувся 2017 року, коли його батьки заснували «Робоклуб Вугледар» – простір, де діти могли вивчати основи кодингу та робототехніки. Микита долучився до занять від самого початку та незабаром уже представляв клуб на профільних змаганнях.
Першим серйозним випробуванням для команди з трьох учасників стала Всеукраїнська олімпіада з робототехніки для початкової школи, яка у 2017 році проводилася в країні вперше. На той момент підготовка дітей тривала лише два-три місяці, яких вистачило лише на знайомство з робототехнічними наборами, базове конструювання та алгоритмізацію. Але несподівано хлопці посіли перше місце серед понад 30 команд з усієї України.
– Напевно, саме ця перемога дуже сильно вплинула на мене, – згадує Микита. – Ми зрозуміли, що, навіть маючи досить обмежені ресурси та зовсім невеликий досвід, можемо придумати цікаве технічне рішення, створити конструкцію, запрограмувати її та конкурувати з найсильнішими командами країни.
2019 року команда з Вугледара перемогла на Всеукраїнській олімпіаді з робототехніки, виборовши статус національного представника на світовому фіналі World Robot Olympiad (WRO) в Угорщині. Тоді українська команда увійшла до 30 найкращих серед майже ста учасників.
2020 року команда посіла друге місце на World Robot Olympiad Canada, а 2021-го здобула п’яте місце на міжнародному фіналі, продемонструвавши один з найвищих результатів для українських команд за час виступів на WRO.
– Насправді не настільки важливо, у великому чи маленькому місті ти живеш і скільки можливостей маєш на старті. Якщо в тебе є мета й ти готовий багато працювати, то навіть з маленького міста можна стати частиною світової спільноти та потрапити до найбільших міжнародних змагань, – каже юнак.
ВІД ДОНЕЧЧИНИ ДО ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
Напередодні 24 лютого 2022 року в «Робоклубі» Вугледара тривав звичний тренувальний процес з підготовки до наступних турнірів. А вже вранці місто зазнало артилерійських ударів. У наступні тижні приміщення клубу було зруйноване, зберегти вдалося лише кілька базових наборів.
Перебувати в місті стало небезпечно. Першим етапом евакуації став кількатижневий виїзд до бабусі в Мирноград, після чого родина Теличко «подорожувала» Україною. Це змінило умови тренувань, проте учасники вирішили продовжувати підготовку дистанційно. Об’єднавшись з командою з Запорізької області, яка також перебувала в евакуації, юні інженери провели тренувальний збір на Закарпатті та представили Україну на низці міжнародних майданчиків: друге місце на товариському турнірі WRO в Угорщині, участь у світовому фіналі в німецькому Дортмунді та абсолютне перше місце на Robotex International у Таллінні.
Одночасно Микита долучився до волонтерської діяльності ГО «Територія сталого розвитку», з якою були пов’язані тренери та родини учасників «Робоклубу Вугледар». Організація реалізовувала гуманітарні проєкти для постраждалих внаслідок війни, а також заняття з робототехніки та програмування для дітей, зокрема дітей-переселенців.
2023 року будинок Теличків у Вугледарі було вщент зруйновано, і постала потреба в довгостроковому плануванні навчання та побуту. Вирішили спробувати на кілька місяців переїхати до Північної Ірландії. Однією з причин було бажання батьків дати Микиті можливість навчання в англомовному освітньому середовищі. Так родина опинилась у Великобританії.
Паралельно хлопець закінчив 8 і 9 класи українського фізико-математичного ліцею КНУ, а для 10 та 11 класів обрав заклад з налагодженою системою дистанційної освіти – Покровський ліцей №2 Донецької області. Це рішення дало змогу й надалі офіційно представляти свій регіон на всеукраїнських змаганнях.
2025 року Микита Теличко виборов нагороди Всеукраїнських олімпіад з математики та інформатики, а також здобув першість на національному етапі INFOMATRIX і золоту медаль його міжнародного фіналу.
Одночасне здобуття освіти в українській та британській школах вимагало балансування між двома зовсім різними навчальними планами. Попри суттєве навантаження думка про відмову від української школи не розглядалася. Упродовж двох років Микита регулярно приїздив в Україну для участі у фіналах Всеукраїнських учнівських олімпіад та конкурсах наукових робіт.
– Значна частина Донеччини зруйнована війною, багато учнів і вчителів були змушені залишити свої міста, навчання часто відбувається дистанційно – каже Микита Теличко. – І тому для мене було важливо, щоб навіть перебуваючи далеко від дому, я все одно міг залишатися частиною освітньої команди Донецької області.
ЯК МИКИТА НАВЧАЄ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ РОЗПІЗНАВАТИ ЖЕСТОВУ МОВУ
Головним науковим проєктом Микити стала програма комп’ютерного зору на основі штучного інтелекту, яка допомагає вивчати жестову мову та розпізнає показані жести через камеру. Вона працює як інтерактивний помічник: людина показує жест на камеру, а штучний інтелект одразу підказує, чи все зроблено правильно.
Розібратися, як технології можуть полегшити спілкування людям із порушеннями слуху, хлопця підштовхнула особиста історія: його молодший брат Макар має особливості зі слухом. Спершу Микита налаштував систему для американської жестової мови – просто тому, що для неї є багато відео з прикладами жестів, на яких легко тренувати програму. Однак кінцева мета хлопця – зробити універсальну платформу для різних мов, передусім української, для якої цифрових відеобаз поки що небагато.
Над удосконаленням програми Микита працює вже понад два роки, постійно виправляючи помилки та створюючи нові версії. Цей доробок швидко вивів його на міжнародні майданчики. Зокрема він переміг на науковому конкурсі в Північній Ірландії та став молодим науковцем року в цьому регіоні. Далі був 75-й міжнародний науковий форум Regeneron ISEF у США, де молоді розробники з усього світу могли не лише захищати свої проєкти, а й наживо ставити запитання нобелівським лауреатам.
ВЛАСНИЙ РОБОКЛУБ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАВЧАННЯ У КИТАЇ
Накопичений досвід 17-річний Микита реалізував у створенні локального робоклубу в Північній Ірландії, розрахованому як на українських дітей-переселенців, так і на місцевих школярів. Він виконує подвійну функцію: створює комфортне середовище всередині української діаспори та одночасно сприяє соціальній адаптації через спільну командну інженерну роботу. За два роки функціонування клубу його вихованці завоювали понад 10 нагород на ірландських та британських турнірах.
Цього року Микита закінчив українську школу, а в британській системі залишається ще один додатковий рік навчання. Тож перед юнаком відкрилося одразу кілька шляхів: повчитися ще рік у Британії перед вступом до вишу, вступити до українського університету або обрати міжнародну програму.
Наразі найцікавіший варіант – пропозиція від Duke Kunshan University. Це міжнародний університет у Китаї, створений у партнерстві з американським Duke University, випускники якого отримують одразу китайський та американський дипломи. Тож Микита поїхав до Китаю – знайомитися з кампусом, викладачами та навчальним процесом, щоб зрозуміти, чи підходить йому такий формат і чи варто розпочинати навчання вже цього року.
А пріоритетом на майбутнє для хлопця залишається накопичення міжнародного наукового досвіду для його подальшого застосування в модернізації технологічного сектору України.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
