Талановита майстриня Ганна Мацько з Новогродівської громади 2024 року переїхала до Буковини, де продовжує популяризувати культурну спадщину Донеччини. 61-річна донеччанка змогла врятувати від обстрілів колекцію народного мистецтва з сільського клубу, а в евакуації продовжила створювати унікальні ляльки-мотанки з притаманними Сходу орнаментами в одязі та прикрасах.
ЯК ГОСПОДАРСЬКА ЩІТКА СТАЛА ДУШЕЮ ЛЯЛЬКИ
Шлях Ганни Мацько до самобутнього мистецтва лялькарства розпочався 2011 року, коли вона очолила сільський клуб у Миколаївці. Шукаючи різні підходи для занять з дітьми, жінка вирішила зупинитись на створенні ляльки-мотанки.
– Мене захопила її історія, її символізм, можливість передати через цей простий, на перший погляд, предмет цілий всесвіт української душі, – згадує майстриня.
Своєрідною «родзинкою» мотанок від пані Ганни стала їхня основа – звичайна господарська щітка. Вона пробувала різні матеріали, поки не зрозуміла – саме з щітки виходить кожного разу унікальна лялька, зі своїм обличчям, душею і навіть статурою.
Так з побутових речей почали з’являтись справжні витвори мистецтва. Перші ляльки були без одягу, тільки з квіткою на голові. Потім майстриня почала їх вдягати, вбрання теж виготовляла самостійно. З початку творчого шляху Ганна створила понад тисячу ляльок!
Створення однієї мотанки – це до восьми годин кропіткої роботи. Від ретельного підбору тканин, ниток, мережива, що часто приносили самі мешканці громади, до останнього вузлика, що закріплює образ, – все робиться з величезною любов’ю та повагою до традиції.
ПОРЯТУНОК ПІД ВОГНЕМ
Остаточно Ганна Мацько разом із чоловіком, донькою та маленькою онукою залишила рідне село Маринівку влітку 2024 року, коли росіяни почали нищити усе навкруги. Виїхали до родичів на Буковину, до села Мамаївці Чернівецької області, прихопивши з собою частину колекції зі Світлиці народного мистецтва, яка роками збиралася при клубі.
На жаль, врятувати вдалося не все. Доля тієї частини колекції, що залишилася, досі невідома. І цей біль, за словами майстрині, не вщухає.
– Це як втратити частину себе, частину історії свого народу. Але я вірю, що колись ми зможемо й це повернути, – каже Ганна Мацько.
Самій їй повертатися нема куди, бо домівки родини Мацько більше нема.
ВИСТАВКА, ЩО ПРОМОВЛЯЄ ДО СЕРДЕЦЬ
Буковинська земля зустріла з теплом та щирою гостинністю. І це допомогло майстрині опанувати себе та повернутися до творчості. Бо лялькарство для жінки – це не просто хобі, а спосіб життя, можливість говорити зі світом мовою мистецтва.
Ганна Мацько стала активною учасницею місцевого культурного життя на Буковині. Особливу увагу вона приділяє проведенню майстерок для дітей і дорослих. Вчить створювати мотанки зі шпагату чи мотузки, бо робити зі щітки – то довго як для майстер-класу. Уроки лялькарства вона проводить у шелтері для переселенців у Мамаївській громаді, у хабі «ЯМаріуполь» у Чернівцях, під час роботи Музею під відкритим небом.
Вдома жінка співала в народних ансамблях «Маринівські дівчата» та «Смерічка». А тут її запросили співати в місцевому ансамблі в Мамаївцях. Між майстерками і співом знаходить Ганна час й на плетіння сіток для фронту. Займатись цим почала ще на Донеччині, потім долучилась до плетіння сіток та виготовлення окопних свічок з волонтерами на Буковині. Взимку з трикотажної стрічки плете килимки, аби хлопцям тепліше було сидіти. До посилки обов’язково додають оберіг – янгелочка розміром з долоньку.
Кульмінацією творчої діяльності Ганни Мацько на буковинській землі стало відкриття її персональної виставки «З нитки – пам’ять, з попелу – краса» у Чернівецькому обласному художньому музеї.
Проведення персональної виставки на запрошення музею майстрині було для авторки робіт безоплатним, проте передбачало дарування мотанок до колекції музею. З організацією допомогла Одарка Кучерява з ГО «Вишиваний дивотвір». Була умова – представити 60 експонатів. Ганна зібрала 60 мотанок та додала до експозиції близько 30 робіт, врятованих зі Світлиці свого клубу в Новогродівській громаді. Це рушники, серветки, тканні килимові доріжки, скатертини та інші вироби народної творчості. Кожен експонат – маленька історія, оберіг та символ непереможності Донеччини.
– Для мене було важливо не стільки ляльок показати, скільки розказати, які майстри мешкали на Донеччини, який мальовничий та різнобарвний наш регіон. Я хотіла показати, що Донеччина – це Україна, що там живуть талановиті, працьовиті люди, які бережуть свої традиції.
Відкриття виставки стало справжньою подією у культурному житті Чернівців, бо зібрала чимало поціновувачів народного мистецтва. Вона стала яскравим свідченням того, що справжнє мистецтво здатне єднати людей, зцілювати душевні рани та дарувати надію навіть у найтемніші часи.