Якщо комусь здається, що італійські міста уникнули руйнівних впливів Другої світової війни, той помиляється. Авжеж, бої в Італії не носили такого затяжного характеру, а знищення не було тотальним, як на східному фронті. І все ж, за приблизними оцінками, 17% житлового фонду країни зазнало пошкоджень, а 6% було вщент зруйновано. А оспівана поетами, начинена унікальними пам’ятками доби Відродження Флоренція ледь не втратила вагому частину своєї історичної спадщини.
9 травня 1938 року на залізничній станції Санта Марія Новелла у Флоренції відбулася зустріч Адольфа Гітлера з фашистським лідером Беніто Муссоліні. До візиту фюрера і дуче готувалися – місто було святково прикрашене, багато міських музеїв гостинно відчинили двері, щоб похизуватися своїми безцінними скарбами. Двоє диктаторів пройшли коридором Вазарі від Палаццо Пітті у напрямку Галереї Уффіці, зупинившись на мості Понте Веккіо помилуватись видом на річку Арно. Гості мали задоволений вигляд, про що свідчать архівні фото. А через п’ять років під загрозою швидкого наступу союзників Вермахт підірве усі флорентійські мости, окрім Понте Веккіо…
Як і уся Італія, заколисана промовами Муссоліні, Флоренція не одразу зрозуміла, що опинилася втягнутою в світову війну. Усі демонстрації військової потуги італійців були програні ще до того, як англо-американські війська захопили Сицилію, знищуючи авіацією позиції фашистів на півдні країни. Дуже швидко Муссоліні було усунуто з посади прем’єр-міністра й заарештовано. Однак італійські міста вже стали заручниками німців.
Мешканці Флоренції були певні, що унікальна спадщина захистить їхнє місто. Й справді, бомбардувальники союзників спочатку оминали столицю Тоскани. Та у вересні 1943 року відбувся перший повітряний наліт, а бомбардування Флоренції навесні 1944 року остаточно розвіяло ілюзію безпеки. Однак найгірше було попереду. 29 липня 1944 року німецька комендатура Флоренції під приводом того, що союзники можуть ось-ось атакувати, наказала звільнити будинки уздовж ріки. Через кілька днів, готуючи відступ, німці підірвали усі, крім одного, мости через Арно. Також були зруйновані прилеглі будинки історичного ареалу.
В історії про порятунок культурної спадщини Флоренції фігурують двоє чоловіків. Один із них – Герхард Вольф, на той час консул Німеччини у Флоренції. Вважається, що саме йому разом із архієпископом Флоренції вдалося переконати командування німецької армії не руйнувати найдавнішого мосту Понте Веккіо. Про це свідчить меморіальна табличка на стіні врятованого моста. 1955 року Герхарда Вольфа було удостоєно звання почесного громадянина Флоренції.
Інша видатна для Флоренції людина – американець Фредерік Хартт, офіцер відділу пам’яток, образотворчого мистецтва та архівів армії США. Він був відряджений з місією задокументувати й повернути до Флоренції викрадені німцями історично значущі твори мистецтва.
А повертати було що. Сам Хартт говорив про це так: «Поза всяким сумнівом, твори мистецтва, викрадені з Італії, є найвагомішими з тих, що за час окупації німці вилучали з будь-якої іншої окупованої країни або, якщо на те пішло, з усіх інших окупованих країн разом узятих».
Перший потяг із 13-ма вагонами, повними викрадених німцями артефактів, прибув до Флоренції 21 липня 1945 року. Їх урочисто доставили до центру міста на вантажівках, прикрашеними італійськими та американськими прапорами й написами: «Флорентійські скарби, вкрадені німцями, повернуті американцями».
Знадобилися роки, щоб повернути на батьківщину більшу частину вкраденого. Але тисячі витворів флорентійського мистецтва так ніколи й не були знайдені.
Відбудова міста мала свої труднощі. Оголошений 1945 року конкурс з відбудови зруйнованих районів завершився без переможців. План з відбудови, який згодом затвердили, був компромісом між функціональними потребами міста (як-от ширина деяких вулиць) та вимогами власників зруйнованих будинків. Лише 1949 року затвердили остаточний проект зруйнованого історичного ареалу правого берега Арно, тоді як план відновлення інших районів залишався неухваленим. Безперервні перемовини по деяких об’єктах затягнули відбудову аж до початку 1970-х років.
Точились також гострі дискусії щодо підходу до реконструкції відомих пам’яток. Зокрема під час тривалого періоду реконструкції палацу Аччайолі (1952-1968) змінилося кілька варіантів проекту. Історичні ремінісценції, присутні в перших кресленнях, поступово поступалися місцем менш інтер’єрним рішенням, аж до зникнення будь-яких натяків на першоджерело. Архітектор Амедео Беллуцці пише: «Результатом є будівля без лиця… як і інші реконструйовані історичні будівлі – ані втраченої ідентичності, ані запропонованої нової». Навіть у реконструкції моста Санта Трініта, яка планувалася максимально автентичною, виявилися історичні неточності.
Реконструкція відбувалася поза розробкою генерального плану міста. Системна робота з планування почалася лише на початку 1950-х. Вона унормувала зелений пояс, який дозволив зберегти органічний природний ареал старого міста і убезпечити від забудови горбисті рельєфи навколо Флоренції.
Програми соціального житла, запущені в післявоєнний період, сприяли появі нових функціональних районів на околицях міста. Вони концентрувалися довкола закладених громадських просторів з дотриманням норм щодо громадських зелених насаджень. Нові стандарти планування шкіл, паркінгів та інших інфраструктурних об’єктів стають орієнтиром для подальшого розвитку міста. У 1960-х Флоренція переживала бум у сфері економіки та демографії, а міський ареал швидко розрісся й поглинув невеликі міста-супутники.
Наразі місто-музей від відкритим небом, яке дало світові таких гігантів, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Данте і Галілей, притягує до себе численних туристів із усіх країн світу. Весь історичний центр Флоренції включено до культурної спадщини ЮНЕСКО. В історичному ареалі міста будівництво має винятковий характер, як у випадку з новою штаб-квартирою Cassa di Risparmio, що примикає до історичної лікарні Санта-Марія-Нуова.
Цікаво, що 2021 року у Флоренції встановили перший в Італії офіційний пам’ятник Тарасу Шевченку. Він постав у самому центрі міста – у дворі історичної бібліотеки неподалік від кафедрального собору Санта-Марія-дель-Фйоре.