Діана Берг корінна донеччанка. Закінчила Донецький національний технічний університет, працювала дизайнеркою та викладала на курсі «Графічний дизайн» у академії «ШАГ». До футбольного чемпіонату «Євро-2012» Діана створила альтернативний фірмовий стиль Донецька та футболки з іронічним написом «Now I fear nothing, I’ve been to Donetsk» («Тепер я не боюся нічого. Я був у Донецьку») – такою була відповідь прогресивної молоді міста на «бандитський» імідж Донецька часів Януковича. Це стало практичною реалізацією твердження про те, що через креативні ідеї можна ефективно просувати суспільні інтереси.
ЖИТТЯ «ДО». НАРОДЖЕННЯ АКТИВІСТКИ
Проте ані політикою, ані громадськими рухами Діана тоді не цікавилася. Зізнається, що за подіями Майдану в Києві стежила, співчувала, проте взяти активну участь у них не наважилася. Усе змінилося 1 березня 2014 року, коли у Донецьку почалися перші масові мітинги проросійських сил та незаконне захоплення адмінбудівель.
– Було відчуття, що до мого дому прийшов незнайомець у брудних чоботах, став копирсатися в моїх речах, наводити свої порядки. Тоді я усвідомила: не можна просто спостерігати за цим та не чинити опору. Я взагалі нічого не знала про громадську діяльність. Ми з подругою просто створили подію у соцмережах із закликом до донеччан вийти на мітинг за Україну. Ми думали, що прийде кілька десятків людей. А прийшло кілька тисяч – з українськими прапорами, плакатами «Донецьк – це Україна». Саме тоді я зрозуміла силу громадського спротиву, й народилася як активістка.
Потужний проукраїнський рух став несподіванкою для окупантів. Почалися масові репресії та переслідування активістів. Залишатися у Донецьку ставало небезпечним для життя, і на початку травня 2014 року Діана виїхала.
ПЛАТФОРМА «ТЮ» ЯК РЕАКЦІЯ НА ВІЙНУ ТА СПОСІБ ЗАКРИТТЯ ГЕШТАЛЬТІВ
– Я не знаю, чому обрала Маріуполь. Після Донецька я жила у Львові. Але щось мене кликало додому, на Схід. Мабуть, це був незавершений гештальт, адже ми не змогли відстояти Донецьк. Замість того, щоб тікати подалі, у вересні 2014-го я вирішила їхати до Маріуполя. Це було страшно, адже лінія фронту проходила лише у 15 кілометрах від міста.
Там і з’явилася Платформа «ТЮ». Гаслом обрали відому фразу з листування Фрейда з Енштейном: «Все, що працює на культуру – працює проти війни». Адже культура та мистецтво здатні викликати емоції, через які простіше достукатися до людей, донести альтернативні думки та цінності, знайти точки дотику різних світоглядів.
– Для кожного з нас ця діяльність була чимось дуже особистим. Ми відрефлексовували війну та втрату дому. Усі мої ідеї в Маріуполі були продовженням того, що я починала у Донецьку. Наша діяльність була не тільки про Україну чи патріотизм. Ми заявляли про права людини, свободу слова, самовираження. Це було нашою зброєю. Тим, що ми хотіли протиставити «скрепам руського миру».
Потрібно були мати неабияку сміливість, щоб почати говорити про захист прав та свобод у патерналістському середовищі Маріуполя, де було заведено бути «як усі». Тим більше – демонструвати це за допомогою мистецьких акцій: перформансів, музичних, художніх та літературних фестивалів, виставок. За час своєї діяльності команда «ТЮ» запросила до Маріуполя понад 150 митців й мисткинь, музикантів й лідерів думок, відкривши Схід України для світу.
Засновники Платформи «ТЮ» писали: «Хтось вважає це місто далеким Сходом, де закінчується країна, але для нас саме з Маріуполя починається не тільки Україна, а й уся Європа».
Платформа працювала з широким колом питань: від гендерного насильства до дискримінації людей LGBTQА+. Формат активностей розвивався та змінювався. Діана каже, що 2021 року вже було набагато більше розуміння й прийняття їхньої діяльності з боку містян. Часом траплялися напади на деякі події, вандалізм, але митців це не зупиняло.
– Нас надихала молодь та їхня енергія. Особливо дівчата. Їм хотілося бути почутими, хотілося змін. І тут з’являємося ми, які кажемо: «Це нормально – бажати не бути таким, як усі. Нормально – вирізнятися та бути сміливими». Ми навчали їх, як звільнятися від стереотипів, як впроваджувати суспільні зміни та у соціально прийнятний спосіб відстоювати свої цінності та потреби.
«Я зроблю усе, аби ненависть перестала бути нормою; аби мене було почуто; аби ніхто не міг вирішувати за мене», – було написано на фасаді «ТЮ» мисткинею Ольгою Федоровою. Напис досі там. Мабуть, єдиний напис українською в усьому Маріуполі.
ЖИТТЯ «ПІСЛЯ». ЯК ВІДКРИЛОСЯ ВІКНО ДО ЄВРОПИ
Коли Діана з чоловіком Олександром змогли виїхати з Маріуполя навесні 2022-го та витягнути решту команди «ТЮ», вони доволі швидко мобілізувалися, за підтримки українських та закордонних партнерів створили фонд екстреної допомоги та почали евакуювати людей і тварин з окупованого міста. Евакуйованим людям надавали допомогу – по 100 євро, щоб підтримати на перший час.
Олександр і досі займається евакуацією. Ініціативою «Вивеземо» за підтримки Платформи «ТЮ» врятовані тисячі людей. А Діана мріє про реалізацію проєкту Memoriupol – онлайн-музею спогадів про рідне місто та історій врятованих маріупольців, які жахають, вражають та мають бути зафіксовані для майбутніх поколінь та світу. Наразі шукає спонсорів для створення веб-сайту.
Відновлювати роботу в евакуації було складно. Діана зазначає, що основною перешкодою була втрата фізичного простору, який усіх об’єднував. Хтось із команди знаходиться у Берліні, хтось в Ризі, вона з Олександром – у Києві. Але вже 2022 року платформа «ТЮ» змогла заявити про себе у Європі та світі. За підтримки найбільшої української спільноти в Німеччині «Віче» Діана з колегами організували українську колону на Берлінському прайді. Вони використали цю подію як майданчик для просування українських інтересів.
– Ми створили банер із написом «Arm Ukraine Now. Make pride in Mariupol possible». Ми закликали світ: «Дайте нам зброю, щоби свобода прийшла й до Маріуполя». Це було дуже потужно та розлетілося світовими ЗМІ.
З Німеччиною взагалі сталася найрезультативніша співпраця. Розуміючи, що світ вже дещо втомився від нашої війни, арт-платформа «ТЮ» підтримує актуальність української теми в медіапросторі та суспільній свідомості – завдяки партнерам із Німеччини та численним українським митцям. Як інструменти використовуються вуличні вистави, правозахисна діяльність, візуальне мистецтво, культура та медіа.
– Нині ми беремо участь у дискусійних панелях та конференціях від Канади до Сербії. Де б ми не опинилися, неодмінно підіймаємо питання підтримки народу України у боротьбі за право на існування. Особливо акцентуємо на жахливому становищі українців на окупованих територіях. Західні люди часто не розуміють, за що ми б’ємося та чому не хочемо поступитися територіями в обмін на мир. Після таких діалогів вони починають усвідомлювати, що окупація – це не тільки про території, а у першу чергу про людей. Багато з них не можуть виїхати з різних причин, а хтось свідомо залишається та підтримує партизанські рухи. Як ми можемо їх зрадити?
Одним з найбільш вдалих проєктів 2024 року Діана вважає Teen Angst, який реалізовано Платформою «ТЮ» спільно з ГО Kaņepes Kultūras centrs, Латвія, та Bridgeworks, Німеччина. За первісним задумом, це був творчий освітній проєкт для психологічної підтримки української молоді, що переживає війну. Але в результаті учасниці проєкту, дівчата віком від 16 до 20 років, під керівництвом режисерки Інги Пилипчук зняли на мобільні телефони цілий документальний фільм про свій досвід дорослішання під час війни. 9 листопада 2024 року на міжнародному кінофестивалі FilmFestival Cottbus у Німеччині з успіхом відбулася світова прем’єра фільму Teen Angst.
– Так я несподівано стала продюсеркою, – сміється Діана. – А світ почув реальні живі історії, голоси молодих українок про події, що стали для них одночасно і травмою, й точкою зростання. Культурна дипломатія у чистому її вигляді.
МАЄМО ПРОСУВАТИ УКРАЇНСЬКІ НАРАТИВИ ВСУПЕРЕЧ РОСІЙСЬКІЙ ПРОПАГАНДІ
Російське культурне лобі у світі досі сильне, адже романтизація «великої руської культури» тривала протягом усього минулого століття. Організатори мистецьких подій досі не гребують запрошенням «хороших руських». Але позиція Платформи «ТЮ» є однозначною та жорсткою: жодного росіянина з ними в одному мистецькому просторі, бо не існує культури поза політикою. Діана каже, що до них прислуховуються. Іноді навіть вдається добитися заборони на участь росіян у заходах.
Симпатії до росії, а також потужний пацифістський громадський рух спостерігаються саме у Німеччині. Тому Платформа «ТЮ» ініціювала великий міждисциплінарний проєкт Chechpoint Peace («Контрольний пункт миру»), який має на меті дослідити питання провини та сорому, а також змусити німецьке суспільство переусвідомити своє ставлення до «миру у будь-яку ціну». Проєкт об’єднав музику, візуальне мистецтво, академічні дослідження, і навіть соціальну рекламу. До участі були запрошені німецькі публічні інтелектуали, які досліджували «сліпі зони» історії, що формували ставлення до України після Другої світової. Результатом стали чотири есеї, які аналізують спотворене розуміння миру серед сучасних німецьких пацифістів.
НЕ КУЛЬТУРОЮ ЄДИНОЮ
Діана каже: з початком повномасштабного вторгнення усвідомила, що теза «Культура працює проти війни» має свої межі. Війна не зупиняється тільки через культурні зміни. Так, культура, громадський спротив, низовий активізм завжди йдуть попереду масштабних політичних змін. Проте для Перемоги потрібно щодня робити й щось реальне.
– Евакуація однієї бабусі з Маріуполя для мене важливіша, ніж створення художнього об’єкта. Тому вважаю, що культурні проєкти мають йти поруч із реальними діями: допомогою переміщеним людям, підтримкою тих, хто в зоні ризику тощо. Ми всі повинні робити свій внесок у Перемогу: хтось на фронті, хтось донатами, волонтерською чи іншою корисною діяльністю.
