Коли дитиною вона приїжджала до бабусі, то дивувалася: чому о пів на десяту вечора тут ще світить сонце? Тепер перекладачка з Луганська Анастасія Глотова сама водить екскурсії Львовом, який колись здавався їй містом із іншого світу. Гідка впевнена, що його можна вивчати все життя, було б бажання.
Сьогодні прем’єра екскурсії «Львів архітектурний». Ми йдемо центром міста, Настя зупиняється біля будівлі у стилі бароко й розповідає про унікальність композиції та ліпнини. Вона занурюється в історію, показує аналоги за кордоном, акцентує увагу на дрібницях. Триває така подорож понад дві години, і навіть корінні львів’яни зізнаються, що більшість інформації для них в новину.
З ПЕРЕКЛАДАЧКИ – У ГІДКИ
За фахом Анастасія Глотова – перекладачка з німецької та англійської мов, вільно володіє польською. Колись їй здавалося, що письмові переклади – це і є її покликання. Але 2019 року вона вперше задумалася про екскурсійний фах.
– Я робила письмові переклади і мені здавалося, що це робота, для якої я створена, бо все в мене виходило. Однак в якийсь момент мені захотілося чогось новенького, і я пішла на курси гідів. Львів любила ще змалку: пам’ятала трамвайчики, бруківку, довгі літні вечори, коли сутінки настають аж після дев’ятої. Це місто завжди видавалося мені казковим. Коли після соціалістичного, пролетарського Луганська потрапляєш до Львова – це як в інший світ.
До кожної своєї екскурсії Анастасія ретельно готується – багато читає, досліджує, відвідує екскурсії колег. На закиди про те, що вона немісцева, має власне переконання: «У цьому навіть є родзинка – новий погляд на Львів». За словами луганки, для гостей зі сходу чи півдня часто плюсом є те, що вона володіє російською й толерантно ставиться до тих, хто тільки переходить на українську. Водночас місцеві, які приходять на її екскурсії, часом додають власні історії, і цей «обмін пам’яттю» робить розповіді живими.
ПРО ОБОРОНУ ЛУГАНСЬКОГО ЛЕТОВИЩА. АНГЛІЙСЬКОЮ
У червні 2014 року Анастасія Глотова з мамою, маленьким сином і колишнім чоловіком залишила Луганськ. Виїжджали на літо, з «легкими» речами, не знаючи, що додому більше не повернуться.
– Коли ми виїхали, сину було два роки. Ще потяги ходили, але нам вже стало небезпечно залишатися в місті – адже ми були активістами луганського Майдану та підтримували українських військових, які 8 квітня зайшли в Луганський аеропорт. Зокрема, возили харчі хлопцям з львівської 80-ки.
Саме про це подружжя Глотових згодом напише книгу «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту». Вона вийшла в світ 2018 року.
– Сергій Глотов, який згодом став моїм чоловіком, познайомився з 80-кою ще в нашому аеропорту і відтоді підтримував із ними зв’язок. Ідея книги виникла саме у нього – Сергій постійно допомагав, багато разів їздив на фронт. Він розповідав, що хлопці, які пройшли через пекло Луганського аеропорту, часто говорили: про оборону ДАПа знають усі, а про ЛАП – лише ті, хто це пережив, їхні родини та волонтери. Це була майже забута, неописана сторінка історії.
Ініціативна група, що складалася з авторів та їхніх однодумців, тоді зібрала спогади понад 140 учасників та очевидців тих подій – військових, волонтерів, місцевих мешканців, працівників тоді ще міліції та аеропорту, медиків, а також унікальні фотографії та картосхеми, що ілюструють військові операції, які відбувалися навколо летовища. 
Через понад 10 років після описуваних у книзі подій команда вирішила видати оновлену книгу англійською мовою. Її презентація планується на початок жовтня – до книжкового форуму у Львові.
– Я перечитую зараз англійський варіант і бачу ті події взагалі іншими очима, глибше. Дуже добре видно, наскільки все йде по спіралі. Наче ми знов у 2016 році, а значить –буде новий виток. Це стверджує нас в актуальності книжки, треба показувати нашим закордонним партнерам, журналістам, громадськості — війна триває зараз, тому що вона не була закінчена тоді.
Англомовна редакція книги містить доповнення, коментарі військових дослідників, офіцерів та експертів із аналізом основних подій, а також перелік загиблих українських бійців із різних підрозділів.
– Вишенька на торті – коментар Вадима Сухаревського, полковника ЗСУ, Героя України, екс-командувача сил безпілотних систем. У Луганському аеропорту він був командувачем однієї з рот 80-ї бригади. Це дуже символічно – мати свідчення людей, які брали участь у першому етапі російсько-української війни, а тепер формують новий рід військ. Так ми об’єднали минуле й майбутнє.
Полковник Сухаревський розповів зокрема, що росіяни тоді мали перевагу, бо стежили за нашими бійцями з повітря. Натомість українське військо ще не мало дронів на озброєнні.
– Я питаю його: «Коли ви запустили свій перший БпЛА?». А він каже: «Під Слов’янськом, 2014 року». Та додає: «Тоді це була надсмілива мрія». Через 10 років ми вже маємо рід військ, який він очолить.
«Дуже сильна книжка», – сказав про хроніку ЛАПу відомий письменник родом із Луганщини Сергій Жадан, пишається Анастасія.
Є в книзі також розповіді про цивільних, які допомагали українським військовим і поплатилися за це життям. Анастасія згадує історію Олени Куліш та її чоловіка Володимира Альохіна, яких просто вивезли в поле й застрелили. Їхні тіла знайшли майже через рік.
ЧИ БУДЕ ЕКСКУРСІЯ ЛУГАНСЬКОМ
Майже кожну екскурсію гідка веде туристів до Гарнізонного храму. Показує березовий хрест із Луганщини, меморіал захисників, загиблих, в тому числі, в Луганському аеропорту. До слова, в підземеллях Гарнізонного храму 8 квітня 2025 року пройшла презентація сигнального примірника книги.
На питання, чи хотіла б вона водити екскурсії Луганськом після його деокупації, каже, що навряд таке можливе. Та й особисто Анастасія туди повертатися не хоче.
– Місто зіпсували й викинули. 11 років там не була – пам’ять стирає навіть назви вулиць. До війни воно було гарним, хоч і де в чому провінційним. Я отримала там освіту, мала цікаве коло спілкування. А тепер там виросло покоління, виховане на ненависті до України. Якщо й уявляю свою участь після деокупації, то радше в проєктах культурної відбудови, ніж у ролі гіда.
Сьогодні Анастасія знайомить зі Львовом не тільки пересічних туристів. Серед відвідувачів її екскурсій – поважні іноземні гості, державні посадовці.
– Маю угоду з міською владою, тож мене запрошують провести екскурсію для політиків інших країн. Пам’ятаю, водила містом одного німця з проросійськими поглядами, ми випадково натрапили на церемонію прощання із нашим військовим-захисником. Я розказувала про ЛАП, про те, що сама вимушена переселенка з Луганщини. Чи переконала його? Сподіваюся, що принаймні посіяла сумніви.




