«Певно, в мене якийсь розлад поведінки, бо я перестала наводити порядок, прибирати речі. У мене просто не вистачає на це сил», – останнім часом все частіше доводиться таке чути від знайомих. Багато хто з нас кинувся «генералити» на Чистий четвер – та там і впав. Стреси й постійна напруга просто не залишають ресурсу на побутові подвиги. Тож поговоримо про те, як тримати свій життєвий простір в чистоті, маючи з цього приводу спокій, але не вбиваючи на це останні сили. Своїми лайфаками поділиться переселенка з Донецька, блогерка-мінімалістка Анна Хрипункова, яка є експерткою з порядку та організації простору на «Сніданку з 1+1».

БЕЗЛАД – ДЖЕРЕЛО СТРЕСУ

Колись одна з авторок мінімалістичного підходу в організації простору Марі Кондо першою вжила модний сьогодні термін «інформаційний шум». Йшлося не про новини, а про те, що спокою та умиротворення нас позбавляє скупчення деталей різних форм та кольорів в одному місці – від дрібниць на столі до етикеток на упаковках продуктів та миючих засобів. Наш мозок за них «чіпляється» й реагує на цей хаос стресом. Варто очистити поверхню столу та прибрати яскраві пакети та бляшанки в шафу – і ви помітите, наскільки більш гармонійним та спокійним став інтер’єр.

А психологи стверджують, що навіть згадка про безлад у хаті підвищує рівень кортизолу (гормону стресу) та надовго псує настрій. Ми ще й не бачимо немитий посуд чи брудну сантехнику – а вже почуваємося тривожно та винувато. Натомість порядок спричиняє почуття задоволення від себе та своєї домівки, а це – один з ефектів дофаміну (так званого гормону щастя).

Втім, під час великих і тривалих випробувань психіка перебудовується – працюють насамперед механізми виживання, а вже потім дофамінові ланцюжки. Люди втрачають смак до їжі, прогулянок, розваг, що вже казати про прибирання, яке й до війни навряд чи було для когось неабияким задоволенням. І так, наприклад, пакетик з ліками, який за нагоди виклали на стіл і залишили лежати на виду, стає наче дозволом для інших речей накопичуватися, лізти в очі й викликати у людини відчуття безсилля.

ТЕРАПІЯ ПРИБИРАННЯМ

Нам зараз притаманні дві крайності з приводу наведення/ненаведення ладу в домі, вважає Анна Хрипункова. І обидві вони пов’язані з проживанням травми.

– Крайність перша – дійсно нічого не хочеться, дім буквально заростає речами та брудом. У нашому становищі це спосіб максимально сповільнитися, заховатися в свою мушлю, опустити руки й завмерти. Можливо, так буде менше стресу, можливо, так «пронесе»: я не рухатимуся – зійду за мертвого, і мене не чіпатимуть. Це нормально. Це не розлад, це наші сум та біль, просто вони виходять таким чином. Тут важлива перш за все допомога рідних і психолога – щоб прожити травму й вийти з цього стану. Бо бардак та бруд – це як мінімум небезпечно для здоров’я.

Друга крайність – це занадто енергійно наводити лад і робити дім стерильним. Це інший бік травми, коли хочеться максимально очистити життя. Таке часто трапляється у людей, які були в окупації та/або повернулися в свій дім, де були окупанти, або ж втратили його і тепер облаштовують нову домівку. Їм хочеться відмитися, відчистити себе від усього минулого. І це той випадок, коли нема чого радіти відсутності пилюки на поличках. Інколи надмірна манія чистоти та знищення мікробів може бути й ознакою обсесивно-компульсивного розладу, пов’язаного з втратою контролю.

В обох випадках, на думку Анни, процес наведення ладу можна використовувати як додатковий спосіб терапії (ще й трошки вгамувати стрес фізичним навантаженням).

– Мій головний принцип: «Я не прибираю – Я вирішую проблеми».

Я протираю пил = Я повертаю в життя хоча б мінімальний контроль. Я контролюю як мінімум оцей стіл і оцю шафу.

Я намиваю підлогу = Я міцно стою на ній, як на фундаменті, тримаюся обома ногами. Я повертаю собі хоча б найменшу опору.

Я чищу якусь брудну поверхню = Я зішкрібаю увесь свій біль, гнів, сум, непотрібні стосунки та обов’язки.

Я збиваю подушки = Я виливаю злість та лють, щоб не спрямовувати їх на близьких.

Я мию посуд = Я використовую час, коли руки зайняті, а голова вільна, на обдумування поточних питань/розмову з подругою/слухання подкасту.

Я розкладаю речі = Я створюю собі можливості для заспокоєння на тактильному рівні: торкаюся м’якого, пухнастого, теплого. Я систематизую своє життя, як систематизую светри по кольорах.

Я позбавляюся зайвого = Я облаштовую простір по власних правилах. Я повертаю собі можливість вирішувати в житті бодай це.

ЧОМУ ТРЕБА РОЗСТАВАТИСЯ ЗІ СТАРИМИ РЕЧАМИ

До, речі, про зайві речі. В основі системи мінімалізму, яка дозволяє наповнити дім «повітрям», лежить грамотне зберігання речей без захаращення простору зайвим. «Не дайте речам розповзатися по всьому вашому дому», – казала та сама японка Марі Кондо.

Ця порада дещо дивно звучить для переселенців. Адже сам факт вимушеного переселення ніби означає старт життя без мотлоху. Та й перебування в орендованих квартирах наче не мотивує до накопичення речей. Але кожен наступний переїзд наочно доводить, що лахів в хаті додається. Наче нічого зайвого, а кількість торбин чомусь більшає. Це теж спосіб проживання травми, каже наша експертка.

– Українці завжди були мінімалістами, це доводять інтер’єри наших історичних будинків різних регіонів, де немає зайвих речей – тільки те, що потрібно. І це не бідність, це саме зважене ставлення до речей. Але те, що ми змушені переживати через «руський мір», змусило змінити таке ставлення. Речі починають грати роль: захисту (я маю речі на всі випадки життя, я у безпеці); спокою (якщо у мене є все, що потрібно, я можу не переживати хоча б за це); ілюзії відчуття дому (так, я все втратив, але придбав таке ж, як вдома, і тепер воно зі мною); відчуття себе (власні речі викликають сильний емоційний відгук через досвід втрати і страх втратити знову).

Підтверджую слова експертки – я досі не можу позбавитися взуття, вивезеного з дому, хоча абсолютно точно ніколи його не взую. Не купую чогось необхідного, але важкого (книжок або чавунної пательні), проте тягаю за собою валізу з модними 10 років тому мештами 37-го розміру на диких підборах, маючи наразі 38-й «розтоптаний». Адже колись я була в них закохана, шкода ж…

– Це цілком нормально, але варто взяти процес під контроль. Розпочати з планування – буквально скласти переліки. При чому продумати не речі, а ситуації: тобто прописати все, що лякає чи непокоїть, і зрозуміти, що саме могло б «прикрити» (я боюся замерзнути – потрібно залишити теплі речі; мене лякає черговий переїзд – треба попросити друзів замість фужерів на новосілля заздалегідь подарувати зручний рюкзак). За таким контролем буде неважко періодично позбавлятися того, що зіграло свою роль «заспокійливого» та перестало сприйматися як необхідне.

До слова, а чи ви знали, що у Швеції існує феномен fulskåp – «спеціальне сховище для некрасивих речей, на які без сліз не глянеш і нікому не передаруєш»? Як правило, їх презентують далекі родичі. Щоб їх потішити, ці речі потрібно діставати і ставити на видне місце, коли дарувальники приходять у гості. Окремої назви для таких місць в українській мові немає, але проблема непотрібних подарунків, які захаращують простір, існує.

Отже, одяг і предмети побуту треба ретельно перебрати та позбутися тих, якими ви не користуєтеся. Розбирати речі краще в тиші й на самоті, щоб ніхто не впливав на ваш вибір. Саме тому не варто намагатися самим звільняти від речей кімнати рідних без їхньої згоди. Непотрібні речі треба відкласти, а тим, що залишилися, знайти зручне місце, щоб вони легко знаходилися і легко виймалися. Втім, головне, щоб річ було легко класти на місце – це шлях до того, що ви будете підтримувати порядок автоматично, навіть не замислюючись над цим.

А що робити з зайвими речами? Звісно, не викидувати. Речі у гарному стані або продаємо через інтернет, або передаємо до благодійних хабів для нужденних (випраний одяг та чисте взуття!). А зношені речі з якісної тканини можна переробити – пам’ятаєте, ми писали про таку течію як апсайклінг? Наприклад, з джинсів пошити прихватки для гарячого посуду (ця тканина досить цупка та не плавиться), трикотаж порізати на смужки та сплести килимок, з непотрібних суконь пошити декоративні наволочки для подушок тощо.