Підприємниця Марина Хрипунова вже двічі залишала домівку. Спочатку 2014 року – в Горлівці, потім 2022-го – в Краматорську. Виїжджаючи з Краматорська, вона забрала з собою швейні машинки – те, що приносило їй дохід останні роки та дозволило розвиватися на новому місці.
Евакуаційний потяг з Донеччини прямував до Львова, але це місто було надто дорогим для Марини в плані грошей. Тож вона обрала сусідню Івано-Франківську область. Перші дні не вдома пішли на адаптацію та роздуми, чим на новому місці вона може бути корисною людям.
Як облаштувалася на Прикарпатті, вирішила застосувати своє вміння шити, щоб навчити місцевих жінок та переселенок. Свого часу, коли вперше стала переселенкою, вона й сама потребувала такого навчання, адже вміння шити дозволяє заробляти гроші, не виходячи з квартири.
– Я написала грантову заявку на втілення соціального проєкту, яку підтримала громадська організація «ДОМ 4824» з Івано-Франківська. Для курсів шиття вони надали мені невелику швейну машинку, аби її зручно було носити з одного простору в інший, та матеріали – тканину. Я зробила анонс у соціальних мережах, запросила охочих, і охочі відгукнулися, – говорить Марина.
На заняття «Дружнє коло «Хочу шити», що тривали понад пів року, жінки приходили з різною метою. Одні – навчатися шити з нуля, інші – розвинути наявні навички шиття чи крою, хтось просто прагнув відремонтувати свої речі.
Загалом Марина провела 12 майстер-класів, які збиралися у різних громадських приміщеннях – музеї, бібліотеці тощо. На них приходило до десяти учасниць, приносили дитячі речі для ремонту, шили косметички, екоторбинки, панамки та інші нескладні речі. Марина ретельно готувалася до кожного заняття: розробляла лекала, складала план, аби пояснити і допомогти кожній учасниці.
– Мені було цікаво, щоб жінки спробували свої сили. Купити машинку – для багатьох сьогодні дорого, тож спочатку відвідувачки хотіли переконатися, що їм сподобається шити. Були ще люди, які просто хотіли поспілкуватися, адже опинилися у чужому для них місці. Вони потребували соціалізації, певних знайомств. На одному з занять учасниця сказала, що мої курси так її надихнули, що вона тепер хоче забрати свою машинку з Харкова. Мені стало тепло від цих слів – значить, я зробила щось корисне.
Зараз, після завершення цього проєкту, вона шукає приміщення, яке б підходило для проведення майстер-класів. У цьому просторі планує розмістити швейне приладдя й продовжити навчати охочих швейній справі.
Вдома у Марини була ятка на ринку, де вона продавала свою продукцію та приймала замовлення. У її добірці була постільна білизна, іграшкові м’які коти-саймони для автомобілів та інші вироби, прикрашені вишивкою. Тепер підприємниця опановує створення вишиванок. Першу вишиванку – для себе – вона вже пошила, надалі планує виготовляти на замовлення.
– Зараз дуже багато виробників вишитого одягу, але мене це не лякає. Я маю напрацьовану базу клієнтів, які кілька років замовляють у мене постільну білизну, рушники та домашній текстиль. Якщо я запропоную ще й вишиванки, матиму додаткову перевагу, адже розширю свій асортимент.
Також Марина вирішила навчатися тренерській роботі, аби у своїй громаді проводити заходи з жіночого лідерства, побудови особистих кордонів, протидії насильству.
– Спілкування з людьми завжди додає мені сил, тож я вирішила поєднати корисне з приємним. Я бачила, наскільки під час війни тренінги потрібні людям: щоразу збиралися групи послухати, подискутувати, поділитися досвідом. Це сприяє як згуртуванню громади, так і налагодженню нової комунікації переселенців з місцевими.
А ще Марина Хрипунова вірить, що попри виклики важких часів у житті є можливості, варто лише відкрити для них очі і серце.
