Андрій Михайлов знає, як вести бізнес на два міста, навіть перебуваючи при цьому на іншому континенті. За останні десять років він двічі релокував виробничі потужності з переробки пластику й стикався з неймовірною кількістю викликів. Але віра у те, що робив, і підтримка людей завжди допомагали долати ці виклики і знаходити вихід.

Історія підприємця Андрія Михайлова почалася в 2000-х роках у Маріуполі. Спочатку з другом Олексієм Могилатенком він заснував мережу комп’ютерних клубів. Коли почалася фінансова криза 2008 року та різко зріз курс долара, молодий чоловік почав шукати нову ідею щодо заробляння грошей. Під ногами було повно пластикових пляшок, і Андрій подумав, що саме на цьому можна заробити – заробити переробкою, як це активно роблять в усьому світі.

Так 2009 року розпочала свою роботу Green company. За власні гроші підприємець придбав перше обладнання – подрібнювачі пластику. Спочатку переробляв на флейк (мілко подрібнена пляшка) усе пластикове сміття, що було в Маріуполі, потім почав скуповувати сировину в інших містах Донеччини та в Запоріжжі.

Андрію вдалося знайти клієнтів із-за кордону, тож майже усю продукцію відправляли до Європи. Там з флейк використовували для створення нових пластикових виробів або тканини (наприклад, синтепону). Аби більше дізнатися про тонкощі переробки, Андрій вирушив до Китаю, залишивши справу на свого менеджера – і жив там із сім’єю цілих десять років. Періодично він приїжджав до України, але головним чином вдавалося керувати бізнесом, перебуваючи за тисячі кілометрів від дому.

2014 року після приходу російських військ на Донеччину відбулася перша релокація виробництва до Запоріжжя, але за кілька років Андрій відновив справу в Маріуполі й навіть отримав грант на розвиток. Обсяги переробки зростали.

У 2020 році через епідемію коронавірусу маріуполець повернувся з Китаю до України. І за два роки почалося повномасштабне вторгнення.

– Я долав багато викликів, але велика війна стала найбільшим і найстрашнішим. Спочатку ми допомагали вивозити людей з Маріуполя до Німеччини, куди виїхала моя дружина, власне, рятували життя. А вже потім думали про бізнес. У Запоріжжі теж було неспокійно, треба було шукати нову локацію для бізнесу, – ділиться Андрій.

Він поїхав до Нововолинська – невеликого містечка на Волині, в десять разів меншого за Маріуполь. І тут Андрію сподобалося. Пазли почали складатися. У цей час – навесні 2022 року – міністерство економіки оголосило програму з релокації бізнесу. Андрій подав заявку, на її опрацювання пішли лічені дні.

– Укрзалізниця надала вагони, ми завантажили в Запоріжжі усе, що мали. Так на Волинь вирушив наш потяг з 13-ма вагонами обладнання та сировини. Я згадую той час із вдячністю, адже мені задавалося, що тоді уся країна згуртувалася і працювала як годинник. От би ми такі були завжди.

Сортувальні лінії, конвеєри, сушки, фрезерувальні верстати – усе це майно підприємець розташував в орендованому приміщенні, отримав грант на його ремонт, потім ще один – на створення робочих місць для кількох працівників. Зараз на виробництві працюють вже понад 10 людей, з них п’ятеро – з Маріуполя. Спочатку була переробка, зараз запускають лінію із сортування пляшок.

– Коли починаєш справу з нуля, шукаєш ресурси, щось плануєш, поступово рухаєшся – це одна справа. А коли відновлюєш її після релокації – тут зовсім інші виклики. Чогось не вистачає після переїзду, щось загубили, щось зламалося, щось докупити треба. А контракти, які укладалися раніше, ще невиконані. Були випадки, коли я дзвонив закордонним партнерам і просив гроші наперед перерахувати за продукцію, або домовлявся зачекати з відправкою. Я дуже вдячний, що всі вони з розумінням поставилися до наших проблем, пов’язаних з війною.

У 1950 роках, розповідає Андрій, коли у світі почали виробляти пластик, вважалося, що так збережуть дерева. Але з того часу пластика стало настільки багато, що він сам став загрожувати довкіллю. Тож підприємець тішиться, що, переробляючи його, трохи очищує планету, аби все наше життя не перетворилося на пластикове.

Щодня на виробництві у Нововолинську переробляють до п’яти тон пластику, на місяць –до 100 тон. Збирають увесь пластик із міста й більшої частини Волині, також привозять зі Львова, Тернополя та Івано-Франківська. Потенціал насправді значно більший, і потужності дозволяють. Але потрібне також розуміння суспільства, каже підприємець – суспільства, яке сортує сміття і дбає про екологію.

– У Європі діє законодавча норма про те, що кожна нова пляшка має складатися на чверть з переробленої. Так вони турбуються про довкілля. Це добре. В Україні поки немає такої норми, але мене дуже тішить те, що ми вже на цьому шляху. У нас з’явилися клієнти, які купують подрібнену пляшку для багаторазового використання в Україні.

Про Маріуполь Андрій намагається не думати. Натомість усі зусилля спрямовує на те, аби бути корисним у тому місці, де він є зараз. І каже, що вже став почуватися волинянином, адже невелике містечко на заході України прихистило його бізнес, дало можливість бути у безпеці та розвивати справу навіть під час війни.

МАЙБУТНЄ З ПРИСМАКОМ ПЛАСТИКУ?

Накопичення пластику є однією з основних екологічних проблем, що стоять перед людством. Цифри вражають: в усьому світі переробляється лише 9% з неймовірної кількості пластику, що викидається. Звісно, що це «середня температура по палаті». Зокрема, у той час, коли деякі окремі країни світу вже переробляють 99% пластикових відходів, в Україні переробляється лише 6%.

Об’єм виробництва пластикових відходів становить близько 9 мільярдів тон на рік. Приблизно 10% всього виробленого пластику опиняється у водах світового океану. Якщо людина не змінить своїх звичок, то до 2050 року пластику в океані буде більше, ніж риби.

Тварини приймають залишки пластику за їжу, це призводить до їхньої загибелі. Кілька років тому в Іспанії на берег викинуло тушу кашалота, в якій знайшли 29 кілограмів пластику: пакети, каністри тощо.

Основним «депо» пластикових відходів є Світовий океан – існують цілі сміттєві острови в Атлантичному, Тихому та Індійському океанах.

Сміття зазвичай скупчується там, де сходяться течії та немає сильного вітру. Найбільше таке скупчення – Велика тихоокеанська сміттєва пляма (GPGP). Її площу дослідники оцінюють від 700 тисяч до 15 мільйонів квадратних кілометрів (тобто найменша оцінка перевершує площу України на 20%).

93% всього пластику потрапляє в океани з 10-ти річок: вісім із них в Азії і дві в Африці. Річка Янцзи забруднює океан більше, ніж усі інші річки разом узяті.

На виробництво продукції з пластику припадає близько 8% видобутої у світі нафти.

У середньому період розкладу пластику становить від 80 до 600 років. Стаканчик для кави розкладається близько 50 років, пакети та трубочки – 100-200 років, пластикові пляшки – до 200 років.