Навіть найтяжчі обставини не здатні зламати українську жінку. Редакція «Схід NOW» зібрала чотири історії жінок із Донеччини та Луганщини, які змогли відродити власну справу на новому місці. Вони надихають інших не здаватися, ще й надали поради нашим читачкам, які воліли б займатися бізнесом, але зволікають із цим.
АНАСТАСІЯ
Анастасія Долгіх з дев’ятимісячною донькою та матір’ю покинула рідну Велику Новосілку на Донеччині 25 лютого 2022 року. Двадцятигодинна поїздка через затори та черги на заправках привела їх спочатку до Вінниці, а звідти – до Європи.
– Ми одразу зрозуміли, що буде капець. Тому згодом ми з донькою та з сестрою, яка змогла вирватися з Харкова, вирішили їхати до Італії, де жила наша тітка.
Там Анастасія, яка вдома мала власний косметологічний салон, працювала лешмейкеркою (майстринею з нарощення вій – прим. ред.) у салоні краси, який належав дівчині з Молдови. Косметологинею вона працювати не могла через відсутність міжнародних дозволів.
– Ця робота була неофіційною, тож, попрацювавши там кілька місяців, ми з родиною ухвалили рішення повертатися в Україну, – розповідає підприємниця.
Вже літку 2022 року родина оселилася в Києві. Анастасія орендувала кабінет у салоні, релокувавши з Великої Новосілки обладнання – косметологічну канапку, лампу, косметологічний комбайн. Найголовнішим викликом став пошук клієнтів. З цим допомогли земляки, які давно живуть у столиці та до війни приїжджали до Анастасії на процедури.
– Найкращою промоцією моїх послуг стало «сарафанне радіо». Знайомі рекламували мене скрізь. Потім була робота з блогерами на постійній основі.
Восени 2024 року Анастасія відкрила власний салон Doglyad Spacе у Солом’янському районі Києва. Значним кроком став грант для ВПО від єРобота на розвиток власної справи.
– За допомоги цього гранту ми закупили два косметологічні апарати й розширили асортимент послуг.
Отримати грант вдалося не з першого разу – першу заявку відхилили через неточності в розрахунках. Лише заручившись підтримкою бухгалтера, Анастасія отримала фінансування. Однією з умов гранту було працевлаштування двох осіб, тож тепер у її салоні працюють ще дві переселенки.
– Це реально моя справа, справа життя. Мені приємно думати, що я змогла, що не здалася попри все. Робота в мене займає просто весь час, 24/7. Я не маю вихідних, і якщо є запит терміново попрацювати, треба комусь косметику підібрати чи ще щось, то в мене немає такого: «Почекай, я тобі через два дні напишу», – зізнається підприємниця.
Повернення до Великої Новосілки після її визволення для жінки залишається під питанням.
– Це таке підвішене питання, бо нам реально немає куди повертатись. І оскільки в мене маленька дитина, то мені навіть трошки страшно повертатись, поки там все заміновано, зруйновано. Я не хочу, щоб вона бачила вживу наслідки війни, – пояснює Анастасія.
Поради від косметологині Анастасії ДОЛГІХ:
– Треба відчути, що саме твоє, чим ти хочеш займатися, що тобі цікаво. А після того, як вже визначишся з цим, то треба навчатись та набиратись досвіду. Можливо, перший час –попрацювати на людину, в якої вже є подібний досвід, потім зробити висновки. Життя одне, тож треба ризикувати й розвиватися.
ГАННА
Ганна Рубан закінчила Запорізький державний медичний університет за двома спеціальностями: фармацевт та технолог косметики. З 2014 року працювала в мережі аптек у рідній Дружківці, а коли під час декрету мережа розвалилася, вирішила спробувати себе у створенні косметичних засобів.
Перші засоби вона робила для родини та друзів – допомагала їм долати проблеми зі шкірою та волоссям. Поступово хобі переросло у серйозний бізнес. З 2017 року жінка стала займатися виробництвом натуральної косметики професійно: вийшла «зі своєї кухні», відкрила невелике виробництво, підписала контракт з мережею екомагазинів.
– Це цікава справа – працювати руками та створювати продукт. Спочатку тестували, пробували, щось покращували. Потім це виросло в косметичну лінійку, – згадує Ганна.
2021-2022 роки для неї стали періодом розквіту: уся продукція сертифікована та продається через власний сайт, також налагоджені продажі через Makeup, «Розетку» та інші маркетплейси.
У березні 2022 року Ганна виїхала з двома дітьми до Німеччини, сподіваючись побути там максимум два тижні. Але залишилася на цілий рік. Цьому посприяла трагедія на залізничному вокзалі в Краматорську 8 квітня 2022 року.
– Ми стояли на тому самому пероні, але двома тижнями раніше. На тому самому місці, де зараз лежать тіла мирних людей… Коли це сталося, прийшло усвідомлення, що ця війна неймовірно жорстока та страшна, і вона надовго.
Перебуваючи у німецькому центрі для біженців, Ганна не припиняла роботу – працювала зі своїми каталогами товарів та вдосконалювала сайт. Тоді ж вона вирішила вивозити виробництво з Дружківки: у двір, де вона орендувала приміщення, саме влучила російська ракета.
Жінка повернулася в Україну, до Ужгорода, та почала шукати грантові можливості для релокації бізнесу: це коштувало 70 тисяч гривень – у Ганни таких грошей не було. Нарешті у вересні 2023-го їй схвалили грант від Європейського банку реконструкції та розвитку.
– Я подавалася через портал Дія.Бізнес. Це один з найсерйозніших грантів, які я коли-небудь отримувала. Там прописана серйозна звітність і увага до деталей. Але за нього я дуже вдячна, бо власним коштом навряд чи змогла б перевезти все своє обладнання.
Новий досвід змінив її підхід до бізнесу – замість великого асортименту з сотні продуктів вона почала створювати невелику лінійку, роблячи акцент на якості. Так з’явився новий бренд Wise Wish.
– Коли я все втратила, то перестала триматись за старе життя, та побачила нові можливості навколо. Почала більше цінувати те, що маю – себе, сім’ю, час. У будь-якому разі в мене залишилися мої знання та досвід, – філософськи зауважує підприємниця.
Переїзд на Закарпаття для родини пройшов без значних проблем.
– Молодший син легко адаптувався, а от зі старшим складніше – йому 15, усе його свідоме дитяче життя пройшло на Донеччині, він досі сильно сумує.
Зараз Ганна проходить сертифікацію продукції на відповідність стандартам ЄС та планує експортувати продукцію до Європи.
– Сподіваюся, що Wise Wish стане впізнаваним брендом. Його будуть знати не лише в Україні, і можливо, колись українки в усьому світі матимуть змогу купувати якісний український продукт за доступною ціною, – мріє підприємниця.
Поради від виробниці косметики Ганни РУБАН:
– Перші кроки важливо зробити вже сьогодні, адже чим далі, тим буде складніше, бо економіка не росте – ми у війні. Але перед тим важливо тверезо оцінити всі ризики. Не залишати основну роботу одразу, протестувати бізнес 2-3 місяці. Щоденна праця та дисципліна – це основа. Не боятися змінювати напрямок, якщо не виходить. Активно заявляти про себе. Звертатися за допомогою до досвідчених людей. Обов’язково подавайтеся на гранти та програми від міжнародних партнерів та українських фондів, наприклад, від Impact Force чи Дія.Бізнес. Не зволікайте – ви не дізнаєтеся чи зможете отримати грантову підтримку, якщо не подасте заявку.
ЛЮБОВ
Любов Гетманенко досі пам’ятає той день червня 2014 року, коли в її рідну Авдіївку увійшли дрнрівці. Вони навіть не мали військової форми – «бігали у квітастих шортах». Наприкінці липня українські війська звільнили місто від окупантів, але життя легшим не стало. Часто не було світла, бо ворожі війська перебивали електролінії. Доводилося купувати генератори й працювати далі – Любов заробляла на життя шиттям.
Утім, швейна справа — не єдине, чим займалася Любов. Вона має 15-річний досвід роботи сигналісткою на рудній шахті, доводилося і вздовж траси сміття прибирати, і в лісі на фермі кіз та корів доїти.
– Де тільки не працювала. Працювала важко, то і плакати за роботою ніколи було.
На початку 2015 року, після Різдва, відбувся один з найстрашніших обстрілів міста, які вона бачила.
– Ворог обстрілював нас фосфорними бомбами. Люди тоді вперше бачили такі снаряди, і деякі спочатку подумали, що то – феєрверки, – згадує Любов ті страшні дні.
2015 року родина переїхала до Гуляйполя Запорізької області. Там купили будиночок і почали ремонт. Любов вирішила втілити свою давню мрію – зробити камін. 6-річний син Єгор допомагав мамі підіймати цеглу на облаштування димаря.
…Будинок згорів від прямого влучання російського снаряду. На щастя, на той момент у ньому нікого не було. Жінка втратила швейні машинки, все обладнання, яким заробляла на життя.
Отримати нове обладнання допомогли благодійники з Данської ради у справах біженців. Любов відкрила майстерню з пошиття одягу в модульному містечку в Бучі, де вони з сином оселилися. Освоювала виготовлення костюмів для хореографічного колективу, фарбування тканини, прикрашання пір’ям і штучним камінням…
Нині Єгору вже шістнадцять років, він навчається у Київському коледжі сфери послуг. У новому житловому комплексі в Софіївській Борщагівці, де вони живуть зараз, Любов продовжує займатися своєю справою. Окрім основної роботи, жінка веде заняття з малювання акриловими фарбами – розмальовує квітами та іншими принтами футболки, шопери, жіночі прозорі сумки. Відвідує також заняття вокального колективу та працює прибиральницею. Працює заради сина.
– Нарізі одна мета в мене – сина на ноги ставити. Скільки довелося пережити, переробити роботи, втрачати, відбудовувати, ремонтувати, але важливо зберегти в душі надію.
Поради від швачки та художниці Любові ГЕТМАНЕНКО:
– На мою думку, коли немає роботи, треба братися за будь-яку. Що не вбиває, то робить нас сильнішими. Людям, які втратили все, важливо не опускати рук. Українські жінки здатні на неймовірні речі. Вони можуть втрачати все матеріальне, але зберігають головне – силу духу, здатність любити та творити добро.
ОЛЬГА
До 2014 року Ольга працювала викладачкою образотворчого мистецтва в школі мистецтв у Кадіівці на Луганщині. Паралельно займалася графічним дизайном у рекламному агентстві.
– Виїжджали ми… Ніхто не думав, що це назавжди. Спочатку поїхали тимчасово в Чернігівську область, тому що мій батько звідти родом, там були родичі, – згадує Ольга початок 2014 року.
Але коли повернулися до свого міста, щоб віддати дітей до школи, зрозуміли – воно порожнє. Я відчули себе зайвими.
Так підприємниця опинилася у Києві. У столиці родина Тодорових почала життя з чистого аркуша. Ольга влаштувалася до київського рекламного агентства. Проте з часом зрозуміла, що хоче більшої свободи у творчості.
– У мене був досвід, і я зрозуміла, що мені не цікаво працювати над завданнями, які мені дають. Хотілося робити те, що я сама бажаю. Так я наважилась на організацію власної справи, – розповідає підприємниця.
Повномасштабне вторгнення знову змусило родину покинути домівку. Цього разу Ольга з двома молодшими дітьми виїхала до Німеччини. Там знайшла свій новий професійний шлях: школа дизайну набирала жінок за грантовою програмою і Ольга виграла грант на навчання анімації.
– Давно хотіла нею займатися, бо вже трохи переросла графічний дизайн. Тож навчилася створювати анімовані рекламні ролики.
Майже два роки в Німеччині не змогли переконати Ольгу залишитися там назавжди.
– Повернулись до України, бо тут моя родина – чоловік і старший син. Але не тільки тому… Якось мені було совісно, що в моїй країні війна, а я там.
Через необхідність піклуватися про дітей та батька, який потребує постійного догляду, традиційна робота з фіксованим графіком стала неможливою. Завдяки програмі «Мрій та досягай» Ольга отримала необхідні знання ведення бізнесу в онлайн-середовищі та мікрогрант, який дозволить їй створити власний сайт для приймання замовлень.
Розмовляючи про рідну Кадіївку, Ольга не приховує болю від того, що сталося з містом та людьми, які там залишилися.
– Вони задоволені тим, що живуть без обстрілів. Ми стали дуже різними. Спілкуємось вимушено, тільки з родичами. З друзями вже не спілкуємось зовсім, – з сумом констатує переселенка.
Поради від дизайнерки Ольги ТОДОРОВОЇ:
– Для тих жінок, які лише задумуються про початок власної справи, раджу дослухатися до себе та починати з того, що найкраще вмієш або що найбільше подобається.
