Ця історія – приклад того, як навіть на згарищі минулого життя можна виростити щось дивовижне, якщо додати до нього трішки гостроти та багато любові до землі. Наталія Тарабаріна, яка змінила бухгалтерські звіти на агротехнології, та її чоловік Андрій, ветеран війни, змінили побут у промисловому місті Луганщини на фермерство в селі на Полтавщині. І тепер вирощують квіти та екзотичні сорти перцю, виготовляють авторські соуси та доводять, що земля здатна не лише годувати, а й лікувати понівечені війною душі.
Майже два десятиліття Наталія працювала з цифрами в комунальному підприємстві Лисичанська, пройшла шлях від рядового фахівця до головного бухгалтера. Вранці 24 лютого 2022 року вона збиралася на роботу, а Андрій – до військкомату, записуватися до територіальної оборони. Відтоді він більше не повернувся до рідної домівки.
Долати перші роки великої війни Наталі довелось самотужки.
Через проукраїнську позицію родини, волонтерство 2014 року та миттєве рішення чоловіка стати на захист країни, залишатися вдома їй було небезпечно. Вже 26 лютого Наталія з 13-річним сином виїхала з Луганщини.
Звісно, вони думали, що незабаром повернуться, тож взяли лише трохи речей і зупинилися недалеко – у Дніпрі. Однак після того, як у Лисичанську було зруйновано батьківський будинок, родина вирішила оселитися на Полтавщині, батьківщині батьків. Обрали село Лютеньку, де викупили старий будинок.
Спершу Наталя намагалась знайти роботу бухгалтером. Але, маючи дві вищих освіти та величезний стаж, отримувала відмови: роботодавці боялися брати переселенців, вважаючи, що ті скоро поїдуть далі.
Це стало поштовхом до створення власної справи. Біля будинку була ділянка землі, набагато більша за невеликий город вдома, на Луганщині. Тож досвіду бракувало, але було бажання бодай трохи забутися і відволіктися від думок про війну та чоловіка на фронті.
ЕКСПЕРИМЕНТИ З ПЕРЦЯМИ
Перший рік став експериментальним: Наталія почала висаджувати все, до чого тягнулася душа. Так з’явилися молодий сад із груш, яблунь і персиків, полуниця та квіти. А наступної весни жінка висадила перші грядки пекучого перцю – чоловік постійно просив передати на фронт щось «гостреньке», аби додати смаку прісній армійській їжі, однак виявилося, що якісного гострого перцю в селі купити нема де.
Так із побутової потреби народилася ідея вирощувати гострий перець у «промислових» масштабах. Спочатку Наталія збиралася вирощувати овочі лише для власного вжитку, але вже за рік урожай перевищив потреби родини.
Разом з батьком Григорієм Наталія збудувала першу невелику теплицю для розсади. Процес настільки її захопив, що вона почала вивчати екзотичні сорти, які відрізнялися за кольорами, формою та ступенем гостроти. З часом кількість розсади сягнула тисяч одиниць, а довжина одного рядка в полі сягала 30 метрів. У господарстві з’явилося 30 видів гіркого перцю та найсолодший у світі сорт «Палермо», який за розмірами вражав навіть бувалих перекупів.
Другий рік став переламним. Наталія виставила оголошення про продаж перцю в місцевій спільноті у соцмережах. Попит з’явився одразу, поступово покупці стали постійними. А коли жінка привезла свої перці та томати на базар до Гадяча, до неї приходили немов на екскурсію – такого різноманіття тут раніше не бачили. Однак психологічно продавати для Наталії було і залишається найважчим, тому вона віддає перевагу реалізації онлайн.
Коли у розпорядженні родини опинився аж цілий гектар землі та з’явилися надлишки врожаю, Наталія почала експериментувати з переробкою. Відгуки побратимів чоловіка, які були в захваті від домашніх соусів Наталії, стали найкращою рекламою.
Цей досвід ліг в основу її професійного перенавчання. Вступивши за ваучером від центру зайнятості до університету, Наталія обрала харчові технології – аби навчитися правильно та безпечно консервувати свої авторські розробки. Її магістерська дипломна робота була присвячена розробці рецептур гострих соусів, що згодом дозволило перетворити хобі на бізнес із широкою лінійкою продукції – від класичних заправок до незвичайного «різдвяного варення» з перцю.
В асортименті родини наразі 17 видів авторських соусів і варення. Наталія готує соуси без використання томатів – лише перець та фрукти.
ТЕРАПІЯ ДЛЯ ВЕТЕРАНА
Андрій Тарабарін пройшов у лавах піхоти важкі бої на Лиманському, Маріупольському та Запорізькому напрямках. У червні 2024 року він був демобілізований, отримавши статус інваліда війни.
Лікарі рекомендували Андрію заняття, яке б відволікало від важких спогадів і запобігало депресії. Фермерство виявилося саме таким. Хоча через травми чоловік не може виконувати важку фізичну роботу, керувати культиватором чи сідати за кермо, він активно задіяний у всіх процесах фермерського господарства, від вирощування до реалізації.
– Зараз ми вже сміємося: лікарі навіть уявити не могли, як сильно чоловік завантажиться цією роботою, – каже Наталія.
НАУКОВИЙ ПІДХІД
У техніку, систему крапельного поливу, причеп для авто та облаштування майстерні Тарабаріни вклали понад 6 тисяч доларів власних заощаджень. Однак для масштабування господарства вони активно залучають грантові кошти – двічі подавали заявки до міжнародних фондів і обидва рази отримували позитивну відповідь.
Першим став проєкт AGRIS від «Карітас Полтава» у травні 2025 року. Отримані 150 тисяч гривень інвестували у теплицю-термос з надувом, агроволокно для захисту від травневих заморозків та мінікультиватор. На отримані від Mercy Corps 5 000 доларів у грудні 2025 року придбали ще дві великі теплиці та потужну морозильну камеру для зберігання продукції.
До кожного процесу Наталія застосовує прискіпливий науковий підхід, який часто дивує місцевих фермерів. Наприклад, система крапельного поливу для багатьох у селі вважалася зайвою витратою коштів. Проте вже в перший сезон стало видно різницю: рівномірний полив дає стабільний врожай.
Завдяки теплицям родина висаджує рослини на місяць раніше, ніж у відкритий ґрунт. Наталія збирає сніг і поливає розсаду талою водою, а ще підходить до рослин «по 70 разів на день», пильнуючи, щоб волога не потрапляла на листя.
Для збереження вологи та боротьби з бур’янами використовують солому та чорне агроволокно. Навіть під час регулярних вимкнень світла господарство продовжує працювати завдяки придбаним генераторам та інверторам.
– Тут, на Полтавщині, фермери зазвичай беруть кількістю вирощеного врожаю, а ми зробили ставку на ексклюзивність та якість. З одного куща при правильному догляді я можу взяти 10 кілограмів томатів, тоді як інші отримують лише кілограм, – каже жінка.
МАГІЯ СТАБІЛІЗОВАНИХ КВІТІВ
Крім овочівництва, Наталія активно розвиває квітковий напрямок. У Лисичанську жінка мала велику колекцію лілій та троянд, а на Полтавщині захопилася хризантемою. Сьогодні в її господарстві вирощується близько 300 видів тільки цієї квітки, кожен з яких ретельно підписаний та доглянутий. Цього року рослини перезимували у великій новій теплиці, а не у льоху, як раніше.
Також Наталія вирощує понад 50 видів рослин-сухоцвітів для флористики, зокрема екзотичну крокпедію, яку сіє ще взимку через тривалий термін дозрівання. На відміну від звичайних засушених букетів, квіти Наталії мають особливу міцність, бо жінка опанувала складний процес стабілізації – обробки рослин гліцерином, завдяки чому вони не обламуються і не осипаються з часом.
– Я до кожної справи підходжу дуже серйозно. Якщо люди в селі просто зрізають квіти, то я їх стабілізую, щоб вони радували око якомога довше, – пояснює фермерка.
Попри те, що господарство розташоване у віддаленому селі, продукція Наталії має попит по всій Україні. Продажі часто відбуваються блискавично: одного разу виставлену партію хризантем розкупили всього за годину.
Наталія Тарабаріна поки не мріє про повернення до бухгалтерських звітів. Її новий «звітний період» тепер триває цілий рік: від посіву насіння у лютому до створення новорічних композицій із сухоцвітів у грудні.
