Це історія про те, як простий бойківський хлопець із Карпат доробився до великих грошей на Заході та спрямував їх на користь батьківщини. У той час, коли держави не було, він, по суті, взяв на себе її функції зі збагачення знань світу про Україну. Кожна друга-третя книжка з історії України частково або повністю видана на його гроші. Петро Яцик популяризував українську історію та мову, підтримував науку й найбільш ефективними вважав інвестиції в освіту. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 мільйонів ще «тих» доларів.
СЕРІЯ 1. ЯЦИК ПРЯМУЄ В НЕВІДОМЕ
Петро Яцик народився 7 липня 1921 року на Сколівщині у селянській родині, був старшим із семи дітей. Коли помер його батько, він мусив закинути навчання. Заспокоював себе тим, що його батьки ледь вміли читати та писати, а він, Петро, все ж закінчив семирічку. 14-річному хлопцеві довелося працювати на господарстві, відвідуючи вечірні уроки із сільськогосподарської справи.
З падінням Польщі й приходом 1939 року радянців, Петро спробував опанувати професію машиніста, пройшовши у Стрию шестимісячний навчальний курс для залізничників. Яцику подобалося навчатися, він легко розібрався з технікою, тож вже за пів року був серед «стахановців». Йому пропонували обрати комсомол – мовляв, здобудеш партійний квиток і перед тобою відкриють усі двері. Хлопець відмовився і кар’єра залізничника для нього закрилася.
Натомість Яцик закінчив молочарські курси та став працювати інспектором з перевірки якості молочних продуктів у трьох прикарпатських районах, де було аж сім регіональних молокозаводів. Слід зауважити, що молочні кооперативи були в ті роки однією з найбільш успішних форм комерційної діяльності в західному регіоні України.
Це був час вже німецької окупації та, за спогадами Петра, час боротьби з совістю та людяністю. Як інспектор він неодноразово виявляв тих, хто розводив молоко водою. У такому випадку в людей мали забирати корів, отже, цілі родини залишалися без заробітку. За час урядування Яцика не забрали жодну тварину.
Ця робота давала можливість легально вільно пересуватися, тож невдовзі Петро Яцик стає активним членом українського підпільного руху: вдень працює інспектором, а вночі – зв’язковим УПА. 1944 року з наближенням радянських військ він розуміє всі ризики й приймає рішення емігрувати. «Я не знав, що мене там чекає, але був переконаний, що коли б зміг вижити, я зробив би щось для України. Тому взяв свою торбинку і попрямував у невідоме», – згадуватиме Яцик наприкінці життя.
Хлопець не встиг навіть попрощатися з рідними. Ще довго матір Петра будуть змушувати зізнатися, що він воює проти радянської армії десь у лісі. Вона не знала, де її син, але вірила, що живий.
Лише після смерті Сталіна Яцик напише додому листа, що з ним все добре.
СЕРІЯ 2. КІЛЬКА ДОЛАРІВ, РИЗИКОВАНИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ БІЗНЕС І ТИСК 240
Діставшись пішки Австрії, він знову працював на молочному підприємстві, а тоді опинився в Баварії, де в таборі для переміщених осіб із відзнакою закінчив відкриту українську середню школу. Після цього були чотири семестри програми з політичної економії та дворічка з вивчення іноземних мов – німецької, французької й англійської.
Знання мов відкривало шлях за океан, і 1949 року Яцик із кількома доларами в кишені подався до Монреалю. Щоб не їхати в канадську глибинку, він офіційно відмовився від допомоги по безробіттю та працював посудомийником у ресторані, чистив уночі устаткування з розробки м’яса, контролював процес переробки молока на молокозаводі, торгував меблями і книгами.
«Із сьомої ранку до третьої години дня я працював на молочному заводі, – згадував Петро Яцик. – Із четвертої вечора до десятої ночі я майстрував полички в нашому новому магазині». Йдеться про українську крамницю-книгарню «Арка», асортимент якої складався з книг, які охоче віддавали на продаж емігранти з Європи.
«Арка» була першим і доволі успішним бізнес-проєктом Петра Яцика, втіленим разом із двома іншими емігрантами. Проте за чотири роки він був готовий до нової справи.
Будівельна фірма «Аккурат Білдерс Лтд» – наступний етап його підприємницької біографії, на якому треба спинитися докладніше, оскільки з ним пов’язані не тільки головні успіхи Петра Яцика, а й найскладніші випробування.
Коли він став спільником, компанія балансувала на грані банкрутства. «Директор був надзвичайною людиною, але набирав на себе праці, під якою вгинався і не встигав, – розповідав Яцик. – Матеріали, куповані в малій кількості, здорожували продукт. Кредити додавали зайвих коштів. Робітники працювали, але витрачали на поодинокі роботи стільки часу, що не окуповували себе. Кожний робив своє, але й не своє, не те, що міг робити краще й ефективніше».
Яцик взявся знайти те, що гальмувало розвиток. Тижнями він перевіряв замовлення, рахунки, витрати. І тоді запропонував перебудувати всю систему й взяв на себе керівну роль. Вже наступного року прибуток досяг 10%, а на четвертий рік – 25%. 1958 року оборот компанії складав більше півмільйона доларів – шалені на той час гроші.
Однак працював Яцик із вісімнадцятьма компаньйонами, які одного дня попросили віддати їм їхні гроші. Петро їх не мав, бо все вкладав у розвиток справи. Довелося закласти ще навіть невикуплений власний будинок і розрахуватися отриманими 35 тисячами доларів.
«Мій тиск був 240 на 200. Вони забрали все. Але мені це дало багато певности, і вона залишилась. І ще одне, якщо є 18 людей чи 180, але кожен лишень дивиться, як скористатися зі справи собі, то вони не будують підприємство, а руйнують», – такий життєвий урок виніс з цього досвіду Яцик.
Він врахував його, коли піднімався на вищий щабель своєї кар’єри – керівництво будівельною компанією «Промбанк Інвестмент», яку перетворив зі збанкрутілого банку на потужну корпорацію.
Через двадцять років після прибуття до Канади вкрай бідним емігрантом Петро Яцик досяг втілення своїх ділових амбіцій і фінансового благополуччя. І почав переносити частину своєї енергії на інший напрямок – на підтримку України.
СЕРІЯ 3. СТАВ ЛІПШИМ
Перший внесок він зробив 1970 року, коли пожертвував 1000 доларів на видання українського підручника для канадських шкіл. Наступного року Яцик вже підтримував українські школи та церкви Бразилії, а далі – всюди.
1974 року він виступив найбільшим жертводавцем створення у Гарварді українського наукового інституту, де вічний статус отримали три українські кафедри: української мови, історії й літератури. Завдяки його старанням українські студії працюють також у Колумбійському університеті Америки, університетах Торонто та Лондону.
Найвагомішим досягненням Петра Яцика став англійський переклад монументальної «Історії України-Русі» Михайла Грушевського – засадничої декларації того, що українці є нацією, а не додатком до Росії чи Польщі. При його фінансовій підтримці побачила світ і видана у Франції багатотомна «Енциклопедія українознавства» Володимира Кубійовича.
За підтримку багатьох українських проєктів з нього сміялися, але Петро Яцик не зважав. Для нього було важливо, аби світ дізнався про історію та культуру України. Як меценат науки Яцик заснував Програму дослідження України, яка включає обмін аспірантами між південноамериканськими університетами та Києво-Могилянською академією, фінансує стипендії на перебування вчених з України в університеті Торонто.
1995 року Яцик створив Лігу українських меценатів і став першим її президентом. Особливою його гордістю був зініційований ним 1999 року конкурс знавців української мови. В четвертому конкурсі 2003 року взяло участь понад 5 мільйонів українських школярів з 20-ти країн світу. Цей конкурс проходив вже без участі мецената. Петро Яцик пішов з життя 1 листопада 2001 року й був похований у Торонто.
Попри чималі статки Яцик не купував предмети розкоші, сам ремонтував свій невеликий будинок, підрізав газон і мив басейн. На «мерседесі» їздив лише на важливі переговори, його доньки користувалися звичайним шкільним автобусом. Дорогі речі, які були в його домі, – це подарунки або викуплені речі, щоб допомогти комусь грошима.
«Як українець я хочу бути ліпшим. Коли людина себе поліпшить, вона поліпшить долю свого народу», – казав Петро Яцик. Неодноразово буваючи в незалежній Україні, він надихався результатами своєї праці. Надихнемося і ми, згадавши ім’я видатного мецената та філантропа.
