Маріупольцю Владу Шорохову пощастило втекти з фільтраційного табору під Новоазовськом, щоб разом із близькими людьми проїхати через усю РФ – з півдня на північ – і дістатися кордону з Фінляндією. Так розпочиналася дорога до країни, де важко знайти тепло та дружбу, але точно можна розраховувати на допомогу.
ВІД СЛОВА «БІГТИ»
Для родини Влада ніч з 19 на 20 березня 2022 року на бульварі Меотіди в Маріуполі стала найстрашнішою з початку повномасштабного вторгнення. Вони три тижні не виходили з підвалу, але коли в їхній будинок за три години прилетіло одинадцять снарядів, зрозуміли – цей підвал стане їхньою могилою, якщо не тікати. І люди побігли. Мама, бабуся, друг, з яким Влад мав близькі стосунки, сусідські діти бігли, не знаючи куди, а над їхніми головами летіли вогняні кулі.
Бульвар Меотіди – це Лівобережний район Маріуполя, майже впритул наближений до «Азовсталі». Зараз там не залишилося жодного будинку – окупанти зрівняли з землею декілька кварталів. Вирватися з того пекла можна було лише одним шляхом – через Новоазовськ. І нещасні, голодні, залякані люди з усього Лівобережжя стягувалися до узбережжя, де чекали на евакуаційні автобуси, які б вивезли їх подалі від Маріуполя, від залишків їхніх домівок і смерті.
Автобусів з Новоазовська довелося чекати більше восьми годин, пригадує Влад. Вони їхали до фільтраційного табору.
– Росіяни ще тільки починали створювати фільтраційні табори, тож на прикордонних пунктах не було бази даних, хто пройшов, а хто не пройшов фільтрацію. Ми не пройшли, але з Новоазовська в РФ нас пропустили без проблем. А от поки ми дісталися кордону з Фінляндією, російські прикордонники вже отримали інструкції ФСБ.
При спробі перейти кордон із Фінляндією Влада Шорохова затримали. Його допитували декілька годин. Одна команда ФСБшників, відпрацювавши зміну, йшла додому, на її місце приходила наступна, а Влада все допитували і допитували. Після чергового питання по колу один із них, мабуть, втомившись, дав дозвіл на перетин кордону.
– Коли його напарник вийшов на обід, я просто по-людські сказав: «Послухай, я пережив пекло, я втратив все. Відпусти – просто дай можливість виїхати з вашої грьобаної країни». Він подивився на мене, а тоді сказав: «Йди». І я побіг…
ТЕПЛИЙ ПРИЙОМ У ХОЛОДНІЙ КРАЇНІ
Фінські прикордонники не одразу повірили, що Влад – біженець з України, попросили сказати щось українською. «Рідненькі, я українець, я свій!» – закричав молодий чоловік.
Влада та його родину одразу направили до центру допомоги біженцям. Там нагодували, допомогли з ночівлею.
– Нас зустріли дуже тепло, ми це відчували. В центрі допомоги, відкритому спеціально для українців, нам довелося провести досить довго – близько місяця.
Маленькій країні було складно впоратися з великим потоком біженців та одразу знайти стільки місць для проживання.
– Незабаром нас поселили в люкс-апартаменти. Шикарні умови, єдиний мінус – довелося жити з біженцем-росіянином по сусідству. Він був доволі мутним, у нас одразу стосунки не склалися, ну й очікувано, закінчилося все некрасиво – він написав на мене та мого друга донос.
Справа в тому, що Влад перебував у громадянському шлюбі з чоловіком. Разом вони пережили блокаду в Маріуполі, разом тікали зі спаленого міста й у Фінляндії заявили про себе як про пару. Оскільки сусід-росіянин почав писати на них скарги, фінська адміністрація надала маріупольцям окрему невеличку квартиру.
ЯК ФІНЛЯНДІЯ ДОПОМАГАЄ УКРАЇНЦЯМ
Фінляндія – маленька країна, її спроможності приймати біженців дуже обмежені. На 2025 рік уряд навіть вимушено скоротив кількість новоприбулих – 500 українців на рік, переважно жінки з дітьми та люди з інвалідністю.
Але тих, кого ця країна приймає, вона оточує всебічною допомогою. Українські біженці забезпечуються житлом, мають доступ до соціальної та медичної допомоги, а також до юридичної підтримки. Вони отримують можливість влаштуватися на роботу без додаткових дозволів, а ще – право на соціальні виплати, зокрема житлову допомогу від KELA (Фінський соціальний страховий інститут), яка може частково або повністю покривати орендну плату.
Влад розповів, як це працює на практиці. Кожному прибулому з України надається щомісячна соціальна допомога 300 євро, а якщо приїжджає родина, то один член сім’ї отримує 300 євро, а інші – по 250. Саме з цим він стикнувся, коли зі своїм партнером оформлював допомогу: тому призначили виплату у розмірі 300 євро, а Владу – 250. Всі, хто приїжджає, забезпечуються соціальним житлом – спочатку тимчасовим, у центрах допомоги, в готелях, костелах, а потім – квартирами.
Комунальні послуги сплачують самостійно, але якщо не вистачає грошей, українець (біженці з інших країн такого права не мають) може звернутися до KELA, надати довідки про стан рахунків і попросити гроші на те, що потрібно. Йдеться не тільки про комуналку, а й про одяг чи їжу.
Окрім цього, українці у Фінляндії мають право користуватися медичною страховкою.
Влада Шорохова ця страховка врятувала.
СТРАШНА ХВОРОБА
Перші місяці у Фінляндії Влад був занурений у роботу в центрі допомоги українським біженцям.
– Перекладачів на українську виявилося недостатньо. Фіни намагалися спілкуватися з нами англійською, однак і нею серед біженців мало хто володів. Я багато років вчив англійську, але не вважав, що знаю її, можу розуміти і говорити. Аж раптом виявилося, що можу! Тому мене запросили бути волонтером у центрі допомоги. І я, звісно, погодився.
Людей прибувало багато, і роботи теж було багато.
– Відверто скажу, деякі наші співвітчизники неприємно дивували. Наприклад, вони приходили по їжу, гігієнічні засоби та нагрібали, скільки могли взяти. Я питаю: людоньки, ну нащо ви берете п’ять шампунів? Ви ж через місяць прийдете, і зможете ще взяти. А вони дивно дивилися на мене та робили своє – тягнули все, що могли унести. За цим було дуже неприємно спостерігати.
Коли допомога у волонтерському центрі стала вже непотрібна, Влада накрила депресія. Він не розумів, що відбувається, зненацька став катастрофічно втрачати вагу – за два місяці схуднув на 20 кілограмів. Він більше не мав сил піднімати робочий інструмент і просив колег допомогти йому. В якийсь момент Влад зрозумів, що треба йти до лікаря.
Лікарі вимагали термінової госпіталізації.
– Я казав, що в мене робота, мене звільнять! Але вони були категоричними: жодної роботи, і думати не смій, є загроза життю. Врешті-решт я написав заяву, що відмовляюся від госпіталізації та буду проходити лікування під наглядом родини – на щастя, батьки були поруч.
Процес лікування виявився складним, тривав більше двох років, і лише зараз Влад може сказати, що поновився та повертається до життя.
І до пошуку роботи – також. Весь час, поки він проходив лікування, ліки оплачував його роботодавець. Проте, коли закінчився термін контракту, роботодавець Влада звільнив.
РОБОТА У ФІНЛЯНДІЇ
Фіни насправді дуже закритий народ. Вони дуже неохоче беруть на роботу (і взагалі приймають у своє життя) чужинців. Тож попри те, що українцям дозволили працевлаштовуватися без спеціального дозволу, їм дуже складно.
– Тут діє правило «по знайомству», як це було в Україні. Якщо хтось порекомендує, тебе візьмуть, навіть якщо ти не маєш спеціальної освіти. А якщо такого знайомого немає, то шансів небагато.
Першу роботу він знайшов по рекомендації колеги з волонтерського хабу – пішов працювати прибиральником будівельного сміття. Важка робота, але вона приносила непоганий дохід. Потім, знову ж таки за рекомендацією, Влад став займатися кейтерингом і клінінгом у православному музеї. Власне, саме цю роботу він втратив через хворобу.
– Я пішов на навчання, закінчив курси з догляду за літніми людьми. Тут, у Фінляндії, щоб доглядати за кимось, треба навчатися. Попрацював в геріатричному центрі. Емоційно було дуже складно. Фіни взагалі холодні, неемоційні люди, я ж до тих самотніх дідусів та бабусь ставився з любов’ю, розмовляв, допомагав, обіймав, співчував. Фіни цього не розуміли. Одного разу на моїх руках померла літня жінка, у неї пішла кров горлом. Після цього я зрозумів, що це вже занадто, я не зможу так працювати.
Зараз Влад живе у невеличкому місті Куопіо, тут небагато варіантів роботи. Якщо б вдалося переїхати до Гельсінкі, було б простіше. Але питання з житлом тримає на місці. Потрібно не просто знайти квартиру, а щоб KELA погодив фінансування, бо без сторонньої допомоги важко.
– У Фінляндії ставлення до роботи таке, що будь-яка праця – це класно, аби вона була. Працюєш у клінінгу? Супер! Навіть на такій роботі можна заробляти до двох тисяч євро. Але, звісно, мені, людині, яка має дві вищі освіти та в Маріуполі працювала у провідних компаніях, непросто думати про своє майбутнє, маючі некваліфіковану роботу.
ЖИТТЯ У ФІНЛЯНДІЇ: ЦЕ СПОКІЙ І КОМФОРТ
Загалом, коли живеш у Фінляндії, ти розумієш, куди витрачаються податки, пояснює Влад. Все ремонтується, облаштовується так, щоб будь-якій людині було комфортно жити, працювати, ростити дітей, переміщатися містом.
– Якщо тобі 40 і ти просто прагнеш спокійного життя, то Фінляндія – саме та країна, – каже Влад.
Тут дуже красиво. Північні пейзажі вражають. І північне сяйво – таке часте явище, що до нього звикаєш, і вже не завмираєш із відкритим ротом щоразу, як небо починає палати.
Але люди, у порівнянні з українцями – холодні, неемоційні, часто залежні від алкоголю. Без обіймів і поцілунків вони ростять своїх дітей, потім діти виростають – і без обіймів і зайвих емоцій живуть самі та ростять вже своїх дітей. Така традиція, такі суворі північні люди.
Українцям важко знайти серед них друзів, важко розуміти.
– У мене є подруга, українка, яка зустрічалася з фіном. Так одного дня він просто зник на місяць, не писав, не дзвонив. Потім з’явився, сказав, що був зайнятий на роботі. Для фінів таке «зникання» – нормальна поведінка. А нам це важко усвідомити та прийняти, – розповідає Влад.
Він каже, що попри російську пропаганду про те, що західні країни – це край «розпусти й порока», суспільство у Фінляндії дуже консервативне.
Тому українці найчастіше спілкуються з українцями, з росіянами та білорусами, які приїхали у Фінляндію давно, ще до війни, одружилися з місцевими. Всі вони складають діаспору, яка направду не дуже відкрита до біженців із України. Мовляв, ми приїхали свого часу і нам ніхто не допомагав, а вам все на тарілочці.
– Це така дивна заздрість. Чому заздрять? Що ми втратили все, що мали? Що не можемо поїхати додому? Що немає дому? Це дуже несправедливо.
МІЖДУП’Я: Я НЕ ЗНАЮ, ЩО РОБИТИ
Багато хто з українців зараз у підвішеному стані: що робити далі? У березні 2027 року закінчується термін захисту. Ті, хто має роботу (а таких у Фінляндії чимало), зможуть залишатися й далі, але вже без статусу біженця. Що робити іншим – поки що незрозуміло.
– Скажу грубо, але це правда: такі, як я, застрягли тут у міждуп’ї. Я не знаю, що мені робити. І тут складно, і повертатися нема куди. В Україні мені нема до кого їхати, мого будинку не існує. Я слухаю українських блогерів, які кажуть, що такі, як я – вороги. А мені після всього, що довелось пережити, насправді хочеться лише одного – спокою.
