Співачка Марина Богун народилася в Новопскові (нині Айдар) на Луганщині. 2011 року переїхала до Києва, тоді ще займалася банківською справою. Але після подій 2014-го її життя кардинально змінилося. Як почала волонтерити, зібрала команду переселенок, створила соціальне підприємство та стала голосом луганців в Україні, вона розповідає журналістці «Схід NOW».
Остаточно Марина виїхала з Луганщини 30 квітня 2014 року – останнім потягом з Алчевська до Києва. Нині про рідний край їй нагадують спогади про дідуся, його врятований «Кобзар», а ще – був букет степових квітів, зібраний 2021 року у Попасній, за кілька десятків кілометрів від місця, де вона провела все своє дитинство.
– Луганщину я знала з двох сторін. Слобожанська – аграрна, україномовна – це Айдар, Старобільськ, Сватове, де шикарна природа. Та індустріальна – це, наприклад, Стаханов (нині Кадіївка), де не менш прекрасна природа, але люди трішки інакше сприймали культуру й українськість, були більш зросійщені. Однак, коли стався 2014-й, місцеве населення хотіло ідентифікувати себе саме як українців.
Зміни настроїв сталися і в її родині, каже Марина. Бабуся родом із Харківщини, дідусь, який був шахтарем – із Черкащини. Обидва російськомовні, жили в тоді ще Стаханові. Навесні 2014 року, коли Росія анексувала Крим та почала гібридну війну на Донбасі, дід заповідав поховати його на Луганщині у вишиванці. Цей заповіт виконала мама Марини.
– Якщо взяти інший прикордонний регіон, будь з ким відбулося б те саме чи ще гірше. Не треба нас звинувачувати в тому, в чому ми не винні, – впевнена Марина. – Українська спільнота, яка виїхала та продовжує тримати оцю луганськість вже за її межами, вона дуже потужна. Це люди, які зробили свій вибір. Тому в мене велика повага до них.
МИСТЕЦТВО БУТИ КОРИСНОЮ
Музикою Марина Богун займалася професійно – співала в Луганську. Їдучи в тому останньому потягу з Алчевська, вона вирішила волонтерити на користь Луганщини, щоб її голос звучав міцніше й не розпорошувався.
Виступала в київському «Театрі на Подолі» в рок-мюзиклі Got to be free про Майдан і події 2014 року та робила все, аби у східних регіонах було більше українського: ініціювала створення муралів в Айдарі та Ізюмі, допомагала з проєктом «Ветерани будують» у Попасній, разом із Сергієм Жаданом, Анжелікою Рудницькою та іншими митцями стала співорганізаторкою фестивалю «Дорога на схід».
А коли на початку повномасштабного вторгнення Марина на кілька місяців виїхала до Німеччини, вона познайомилася з американцями, готовими підтримувати жінок в Україні, купуючи в’язані ними речі.
–У моєму оточенні були переселенки з Луганщини, які вміли в’язати. Американські партнери запропонували: «В’яжете? Ми купуватимемо». Тож ми почали дистанційно це робити, в’язати, відправляти – і так розпочався проєкт Love Rises.
Спочатку майстрині в’язали пледи та шкарпетки. А тоді ГО «Зростай», засновницею якої стала Марина Богун, завдяки виграним грантам придбала ручні в’язальні та швейні машинки.
Для луганок в’язання – це не хобі, наголошує Марина. Це їхній основний дохід, можливість триматися, відновлювати життя після вимушеного переміщення та бути корисними світу завдяки своїй майстерності.
Нині в команді Love Rises понад 20 переселенок – із Києва, Вінниці, Кам’янського, Рівного. Ще 160 жінок подали анкети на співпрацю.
– Це люди, які до цього не мали дизайнерської освіти. Ми проходимо довгий шлях навчання зі створення колекцій, ведення CRM-системи обліку. СММ у нас веде майстриня, яка ніколи цим не займалася. Це шанс навчитися та реалізувати себе, – пояснює Марина.
Нещодавно команда відвідала сортувальну станцію організації «Україна без сміття» – вивчали можливості переробки текстилю.
– У нас нічого не пропадає. Бо є попит від наших друзів і партнерів на, наприклад, килимки, прикраси, сумки з переробленого текстилю, джинсу чи інших тканин.
Наприкінці 2025 року ГО «Зростай» за підтримки німецького фонду реалізувала проєкт для дітей-переселенців з Луганщини з малозабезпечених та багатодітних родин. Для них підготували «Коробки емоцій», які містили пластилін, альбоми, олівці, картки емоцій та в’язані рукавички-іграшки від майстринь Love Rises.
За словами луганки, такий набір можна брати з собою в укриття, щоб пропрацювати з батьками психологічний стан малечі. А насамперед він покликаний підтримати дітей під час тривог, дати їм можливість гратися, малювати та безпечно проживати свої емоції.
Ідея наборів як психологічної підтримки виникла після втілення ініціативи щодо пальчикових театрів – майстрині з Луганщини створили тоді 900 в’язаних котиків розміром 7-8 сантиметрів. Як розповіла Марина, спочатку зв’язали основи, потім їх зшивали, додавали очі та вишивали елементи.
– Ляльки розробляли спеціально для дітей від трьох до восьми років, які часто перебувають в укриттях. Важливо було зробити їх легкими, без дрібних деталей, зручними саме для маленьких пальчиків.
СМАК ДОМУ: РОДИННІ РЕЦЕПТИ З ЛУГАНЩИНИ
Іноді зв’язок із домом тримається на найпростішому – на їжі. «На запаху улюблених бабусиних пиріжків, на смаку маминого борщу чи сирничках із підливкою, на звичному русі руки, коли ріжеш капусту «як колись мама», – переконана Марина Богун.
Тож учасниці ГО «Зростай» запустили ініціативу зі збору родинних рецептів Луганщини – тих, що «на око», записаних у домашніх зошитах. За задумом організаторів,в результаті має з’явитися Книга рецептів Луганщини – покрокова, доступна, щоб діти й онуки могли відтворити «той самий смак».Кожен, хто має свій родинний рецепт, може також залучитися, надіславши його на електронну пошту smaklugansini@gmail.com.
– Це речі, які ми не помічали, поки були вдома на Луганщині, але саме вони залишаються з нами навіть тоді, коли дім далеко. Вже є рецепти: холодці наші традиційні, окрошка, дуже популярна польова каша – куліш, – каже Марина.
За її словами, допомагатиме з проєктом кулінарна блогерка з Луганщини, яка нині живе у Німеччині.
Луганці охоче діляться рецептами просто під постом про проєкт. Ось Віра Анусова згадує, як восени в її родині готували борщ з гускою чи качкою, прісні пиріжки з картоплею та печінкою. До них подавали закваску-сметану. На десерт були вареники з терном чи вергуни.
А ось Юлія Сергієнко розповідає, що в її родинні любили готувати та смакувати моченими кавунами в капусті: «Так ніхто не вмів робити, як моя баба Оляна! Кавуни квасили цілими, обиралися неабиякі. Капуста сіклася секатором у вигляді вісімки й перекладалася шарами. Дід сік капусту, баба керувала, тітка вкладала кавуни. У всіх був піднесений настрій, всім хотілося швидше вже тих кавунів, спілкувалися весело і голосно».
– Рецептів на книгу більш ніж достатньо, але проєкт зупинився на найскладнішому – фінансуванні. Команда хоче не просто видати збірку – усі страви потрібно протестувати, якісно сфотографувати й розповісти, чому саме вони – ДНК Луганщини, – каже Марина Богун.
За її словами, у планах на 2026 рік – розвиток соціального підприємства та можливе створення окремого напрямку для чоловіків, зокрема ветеранів. А також повернення до музики – Марина вже написала кілька англомовних та українських пісень, які планує оформити в альбом.
