Зимовий обрядовий цикл на Донеччині – це не просто календар подій, а справжня скарбниця традицій, які поєднують духовність, родинні цінності та давні звичаї. Про традиції Святвечора «Схід NOW» розповіла директорка Хлібодарівського сільського будинку культури, фольклористка та дослідниця культурної спадщини регіону Ірина Крюченко. Повномасштабна війна змусила її залишити рідну Волноваху та евакуюватися до Німеччини, але архів етнографічних експедицій вона врятувала.

Два десятиліття свого життя Ірина Крюченко присвятила збереженню народних пісень, традицій та обрядів Донеччини, об’їхавши безліч сіл і створивши автентичний гурт «Заграйярочка». Сьогодні пані Ірина, авторка наукових праць і ініціаторка збереження нематеріальної спадщини, продовжує свою місію разом з ансамблем «Голос Степу», даруючи світові автентичні пісні рідного краю. Її мрія – повернутися до вільної Волновахи, щоб відродити справжню історію Донеччини.

– Традиції – це наша ідентичність, – каже пані Ірина. – У найскладніші часи вони єднають нас, нагадують про наші корені. Навіть серед тих, хто тепер переселений або виїхав за кордон, ці обряди живуть і передаються далі.

ВІД ПИЛИПІВКИ ДО СВЯТВЕЧОРА: ПІДГОТОВКА ДО СВЯТА

Різдвяний піст у Волноваському районі, як і в інших регіонах України, традиційно розпочинався 15 листопада – у день апостола Пилипа, який в народі називали Пилипівкою.

– Раніше цей день був особливим. Люди готувалися до посту не лише духовно, а й практично: прибирали оселі, планували приготування страв, дотримуючись давніх обрядів, – розповідає Ірина Крюченко.

Господарі займалися забоєм свиней, щоб приготувати м’ясні страви на різдвяну трапезу. До Святвечора ці делікатеси залишалися недоторканими.

– Сальтісон, шинку чи холодець не їли до Святвечора. Їх зберігали до розговіння, а до цього дотримувалися посту.

СВЯТВЕЧІР: СИМВОЛІКА ДВАНАДЦЯТИ СТРАВ

Завершенням Різдвяного посту був Святвечір 24 грудня. Підготовка до нього вимагала особливої ретельності та поваги до традицій.

– У хаті стелили чисті скатертини, під стіл клали сіно, а на стіл – горщик із кутею. Це мало глибокий символічний зміст – нагадувало про ясла, у яких народився Христос і до яких волхви принесли свої дарунки.

На Святвечір готували 12 пісних страв. У Волноваському районі не всі родини дотримувалися повної кількості страв, однак переселені на Донеччину бойки та лемки, які принесли цю традицію в наш край – обов’язково, каже дослідниця.

Кожна зі страв мала своє особливе символічне значення:

• Кутя варилася тричі за Різдвяний цикл: багата, щедра й голодна. Найрозкішніша – на Святвечір, із пшениці, меду, горіхів, маку та сухофруктів.
• Узвар символізував нове життя, що його дарував Бог.
• Пісний борщ готували з квасолею, грибами або вушками. У бойків борщ мав насичений смак завдяки буряковому квасу.
• Голубці, гриби, вареники несли різні символічні послання. Голубці асоціювалися зі Святим Духом, гриби – з двома природами Христа, а вареники – з ситістю та достатком.

ОБРЯДИ, ЩО ЄДНАЛИ ГРОМАДУ

Особливістю Святвечора був обряд «вечірників» – діти ходили до сусідів із кутею, передаючи вечерю. У відповідь їм клали по три ложки куті й давали гостинці.

– Це символізувало взаємодопомогу і єдність громади, – пояснює Ірина Крюченко.

Ще однією унікальною традицією було «гукання морозу». Господар брав горщик із кутею й запрошував мороз до столу. Якщо мороз «не приходив», його просили не псувати врожаю наступного року.

Вечерю розпочинали з молитви, після чого господар кидав кутю до стелі. Чим більше зерен прилипало, тим кращий урожай очікували в наступному році.

ПІСЛЯ СВЯТВЕЧОРА: ВІД ЦЕРКВИ ДО СВЯТКОВОГО СТОЛУ

Після Святвечора родини йшли до церкви на всеношну. Урочиста служба супроводжувалася церковними співами, що наповнювало душу вірою і радістю.

Після освячення м’ясних страв у церкві родини поверталися додому та сідали за святковий стіл для розговіння. Саме ця частина свята була найочікуванішою для дітей, які вперше після посту могли скуштувати смачні делікатеси.

КОЛЯДУВАННЯ: ВІД ХАТИ ДО ХАТИ З ЗІРКОЮ

У колядуваннях на Донеччині брали участь як діти, так і дорослі. За спогадами старожилів Волноваського району, колядники приходили до церкви ще під час служби, щоб отримати благословення на коляду.

З різдвяною зіркою та співами вони йшли від хати до хати, сповіщаючи про народження Христа. Зірку виготовляли з дерева, обклеюючи її яскравим папером або фольгою.

Найповажнішого з гурту називали Звіздарем. Він ніс зірку та знав усі колядки.

Колядників щедро обдаровували пиріжками, копійками або цукерками. У деяких селах їх запрошували до хати, де ті співали під дахом родинного вогнища.

ВІД ВВЕДЕННЯ ДО ВОДОХРЕЩА

Різдво було центральною, але не єдиною подією зимового обрядового циклу. До нього також входили:

• Свято Катерини (24 листопада)

• Андріївські вечорниці (29-30 листопада)

• Святий Миколай (6 грудня)

• Спиридон-сонцеворот (12 грудня)

• Щедрий вечір (31 грудня)

• Новий рік, свято Василя (1 січня) – віншування

• Голодна кутя (5 січня)

• Водохреща (6 січня)