До повномасштабного вторгнення Ольга Омельченко перебувала у декретній відпустці – у 2020 році народилася молодша донька. Займалася домом та вихованням трьох дітей, у вільний час вишивала. З початком великої війни зайнялася бісероплетінням. Виготовлення браслетиків для себе переросло у створення складних композицій. Зараз її силянки, гердани та інші прикраси отримують призові місця на всеукраїнських конкурсах.
Із початком наступу росіян 24 лютого 2022 року для багатьох мешканців Волновахи основною проблемою стала відсутність належних укриттів. У приватному будинку Ольги не було взагалі ніякого сховища, підвал виявився сирим, і міг завалитись від будь-якої ударної хвилі. Тож близько тижня родина перебувала у брата чоловіка в мікрорайоні Карлівці.
– Світла вже не було, води у місті не було також, але в нас на приватній ділянці колодязь був. Топили піч у хаті чоловіки, а я з дітьми сиділа в підвалі. Вони готували їжу і приносили нам.
2 березня з’явився евакуаційний автобус і так звані волонтери вивезли жінок з дітьми, але не на підконтрольну Україні територію, а до окупованого села Кам’янки Запорізької області.
– Тоді навіть думки не було, що нашу частину міста вже окупували ворожі війська. І коли ми виїжджали, ми думали, що їдемо на вільну Україну.
Опинившись в окупації, дев’ятеро людей тулилися в чужій маленькій хатинці. Найстрашнішим було те, що чоловіки залишилися вдома, і близько трьох тижнів у родинах не знали один про одного геть нічого. Життя ускладнювалося відсутністю грошей – рублів у них не було, банкомати – понищені, магазини розграбовані. Періодично на подвір’я вривалися озброєні окупанти – шукали «нацистів».
Чоловік Ольги зі своїм братом, як виявилося, виїхали з Волновахи велосипедами та , були затримані й опинилися зв’язаними «на підвалі». Коли родина нарешті возз’єдналася, і Ольга з чоловіком проходили «фільтрацію», щоб оформити довідки для виїзду, його знову затримали через те, що він служив у ЗСУ.
– Чоловіка мучили, катували струмом прямо там у кабінеті. Я навіть нічого не чула, хоча двері були за метри три від мене.
Вирватися з окупації родині вдалося завдяки волонтерському автобусу, який приїхав з підконтрольної України з гуманітарною допомогою, а назад таємно вивіз людей на вільну територію.
– Нам взагалі багато в чому пощастило: ми всі живі та разом, і вирвалися з того пекла.
За словами жінки, події перших днів війни сильно вплинули на дітей. Старший син посивів, першим словом донечки було «танк», а середній хлопчик довгий час залишався замкнутим у собі.
1 травня вони виїхали з окупації, а 3 травня були вже у Вінницькій області. Місцева мешканка безоплатно надала їм будинок, родина сплачує лише комунальні послуги. На цьому етапі справжнім порятунком для Ольги стало бісероплетіння.
– Для мене це більше не робота, а відпочинок. Я навантажую свій мозок, щоб не думати про все те, що вже пережила і що погане лишається. Мій мозок взагалі не може відпочивати. Постійно про щось думаю, мені постійно щось треба робити.
Працює майстриня в українському стилі, бо вважає, що у карколомні для країні періоди як ніколи важливо зберігати свою ідентичність.
– Моя творчість – це спосіб прославляти нашу Україну, відроджувати наші традиційні прикраси, які були ще в наших бабусь і прабабусь та передавалися з покоління в покоління.
Частину виробів Ольга Омельченко виставляє на продаж у соцмережах, також виготовляє браслети для українських військових і передає їх через волонтерів.
– Творчість може рятувати в найтяжчі моменти життя. Важливо знайти те, що допомагає абстрагуватися від поганих думок, і перетворити це на джерело не лише внутрішнього спокою, а й доходу.
