Подружжя з Маріуполя Сергій і Ольга Золотарьови втілили давнє бажання розпочати власну справу та відкрили у Чернівцях дитячу школу англійської мови. У проміжку між зародженням мрії та її втіленням морський прикордонник Сергій зі зброєю в руках захищав Маріуполь і майже два роки перебував в російському полоні. А Ольга весь цей час боролася за його звільнення, виховувала маленького сина, брала його з собою на акції в підтримку військовополонених і показувала фото тата, «щоб не забував».
СТВОРЕНІ ОДИН ДЛЯ ОДНОГО
Вони – дуже помітна пара. Обидва рослі, красиві, здається, й народилися спеціально одне для одного. Між тим, Сергій – із Шостки, Ольга – з Маріуполя, а знайшлись вони на сайті знайомств, куди зазирнули з цікавості в пошуках спілкування. Оля на той момент працювала в маріупольському міськгазі, а Сергій підписав контракт з 23-м загоном Морської охорони Державної прикордонної служби України.
Побралися Оля з Сергієм 2015 року, жили щасливо в Маріуполі, який повільно, але впевнено розквітав. Кожен займався своєю роботою, а разом вони прагнули започаткувати бодай маленький бізнес. Оля, яка в дитинстві мріяла стати ветеринаром, уявляла, як відкриє зоомагазин, ідеї були й у Сергія, але втілювати свої плани подружжя не поспішало, бо не вистачало вільних грошей, а головне, стримувала нестабільна ситуація на Сході.
ВМЕРТИ АБО ВИЖИТИ
– В ніч на 24 лютого 2022 року чоловіка викликали на службу, а ми з маленьким сином як спустилися у підвал нашого будинку в центрі міста, так місяць з нього й не виходили, – згадує Ольга. – Зв’язку з Сергієм я не мала, лише одного разу заходив його побратим повідомити, що з ним усе добре.
Щодня ставало все страшніше. У гаражі вціліла машина з невеликою кількістю пального, тож зранку 20 березня жінка посадила в салон сина, маму, бабусю та сусідського хлопця, сіла за кермо та рушила до селища Мангуш єдиною відомою їй дорогою: «Було страшно, але варіантів ми мали небагато: вмерти або вижити».
Далі було Запоріжжя. Проїхавши майже всю Україну, осіли зрештою в селі Маршинцях на Буковині.
Сергій у цей час разом із побратимами намагався стримати ворога, який поступово, шмат за шматом, захоплював Маріуполь. Він ще 2014-го відчув на собі підступність та жорстокість росіян – коли вони обстріляли катер із українськими прикордонниками, Сергій отримав опіки 40% тіла. У 2022-му підрозділ Золотарьова спочатку розташовувався на території Маріупольського порту, а в квітні за наказом командування почав свій пекельний прорив на комбінат «Азовсталь». Попереду чекав місяць жахів та вихід у полон.
Ольга розмовляла з чоловіком напередодні – той зателефонував з невідомого номера.
– Я знала, що буде евакуація. Мене це дуже лякало і я запитала: «Ти туди, куди й всі?». Він відповів: «Так. Не переживай, це максимум на 2-3 місяці».
Потім вона побачила чоловіка на відео, датованим 18 травня, на якому українські військові виходили з «Азовсталі». Сергій виглядав дуже худим та змарнілим.
ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ
Що з чоловіком і куди його направили з Оленівської колонії, рідні не знали. Лише влітку 2023 року через Червоний Хрест росіяни підтвердили, що Сергій Золотарьов у полоні. Він перебував там 21 один місяць і те, що пережив, намагається не згадувати. Каже, що особливо важко було, коли перервалися обміни.
– Син, молитви рідних, віра в Бога, любов близьких і, звісно, надія на краще, – відповідає Сергій на питання, що допомогло йому вижити в нелюдських умовах.
У грудні 2023 року Ольга організувала в Чернівцях акцію «Друге Різдво у полоні». На Новий рік загадала бажання, щоб Сергій якнайшвидше повернувся з полону живим і здоровим.
– Я розуміла, що він вже не буде таким, як раніше. Але я кохатиму його таким, яким він є.
Новорічне бажання здійснилося – 8 лютого 2024 року Сергій ступив на українську землю.
З родиною чоловік зустрівся в київському військовому шпиталі та був вражений змінами, які відбулися з сином. Коли востаннє він бачив Михайлика, той тільки навчився ходити та зовсім не вмів розмовляти, а тут поруч з ним – «майже доросла людина». Особливо Сергія торкає, як Михайлик співає українських пісень, а коли виконує державний гімн України, встає й тримається свого маленького серця. За таке виховання він щиро завдячує дружині. 
«ТИ ВАЖЛИВИЙ, ТИ ПОТРІБНИЙ, ПРО ТВОЮ СІМ’Ю НЕ ЗАБУЛИ»
Вже майже два роки, як Сергій Золотарьов на волі, і стільки ж триває його реабілітація. У спілкуванні чоловік намагається випромінювати позитив, але відчувається, що після пережитого йому й досі дуже важко повернутися до звичайного життя. І, мабуть, започаткування власного бізнесу цьому неабияк посприяє.
Подружжя довго не могло вирішити, чим саме вони хотіли б зайнятися. Юнацькі мрії Олі про зоомагазин залишилися у минулому, відкриття піцерії потребувало забагато коштів. Сергій розповідає, що вони розглядали варіанти він продуктової крамниці до рибальського магазину. І врешті зупинилися на приватній школі англійської мови – в освіту дітей батьки завжди готові вкладати кошти, навіть у складні часи.
Ольга натрапила в інтернеті на привабливу франшизу – філіал школи англійської мови для дітей Present Simple. За допомоги фахівців підготувала бізнес-план та подала свій проєкт до Українського ветеранського фонду, який видає гранти на створення та розвиток бізнесу. І отримала схвальний результат.
– Справа, перш за все, у цифрах. Якщо доведеш, що маєш дійсно корисний проєкт і гроші потрібні на важливі речі – у нашому випадку це стільці, монітори, – то все буде добре, – каже Олена тепер, коли справу зроблено.
– Те, що ми отримали цей грант, особисто мені дає розуміння: ти важливий, ти потрібний, про твою сім’ю не забули, – розповідає Сергій, якого перемога у грантовому конкурсі надихнула самим фактом, що для ветеранів та їх сімей існують такі можливості.
Не все відразу склалося гладко. Багато часу пішло на пошук приміщення, дорога оренда не вписувалася у фінплан, потрібен був ремонт. Тож відкриття школи відбулося не 1 вересня, як планувалося, а на два тижні пізніше.
Щоб набрати необхідну кількість учнів, Золотарьови розміщували рекламу в інтернеті, роздавали на вулицях флаєри, розклеювали оголошення. І хвилювалися усією сім’єю – а раптом ніхто не прийде?
Переймалися вони даремно – з кожним днем кількість учнів зростає, а школа все впевненіше стає на ноги. Тим більше, Золотарьови пропонують знижки для дітей ветеранів та інших вразливих категорій. Охоче відвідує школу також п’ятирічний Михайлик, який вважає її своєю і якому дуже подобається ігрова форма навчання.
– Ми радимо людям не боятися розпочинати власну справу, – каже Сергій, – бо результат здатний подарувати радість і вам, і тим, хто буде користуватися вашими послугами.
А ще він точно може порадити всім, насамперед тим, хто зараз у відчаї, не втрачати надію. Бо доля має в кишені не тільки випробування, але й подарунки.
