Ольга Малій евакуювалася з Донеччини до Італії разом із мамою та дитиною. Через півтора роки попри можливість отримати безстроковий контракт і залишитися в Європі, повернулася в Україну. У Києві познайомилася з ветераном Олександром Гончаренком, який після поранення створив унікальні тренажери для реабілітації. Разом вони планують започаткувати соціальне підприємництво для захисників України.

Близько п’ятої ранку 24 лютого 2022 року мешканку Краматорська Ольгу Малій розбудили вибухи. Родина одразу зібрала речі та поїхала до Святогірська, де вони мали дім. Там Ольга займалася волонтерством, допомагала українським захисникам, підтримувала переселенців – створила фейсбук-сторінку для допомоги людям, евакуйованим із Волновахи та Маріуполя.

– Мені почали писати люди: «Допоможіть. А що нам далі робити? Я не знаю, де мій родич. Де взяти списки тих, хто евакуювався?» Тож я зв’язалася зі Святогірською міською радою та Краматорськом, просила надавати списки евакуйованих людей для комунікації через соцмережі. Це почало так швидко ширитися, що мені почали люди обривати телефон, – згадує Ольга.

Втім, за два тижні вона й сама евакуювалася, бо наші військові попередили про плановий підрив усіх мостів – виїхати з міста тоді буде майже неможливим.

СИЛЬНА ЖІНКА

Ольга зібрала групу з трьох знайомих сімей – жінок із маленькими дітьми.

– Вони мене вибрали лідеркою нашої групи, бо я по життю дуже сильна жінка, – каже переселенка. – Домовилися з благодійниками, які пообіцяли зустріти. Потягами доїхали до західної частини України, а звідти автобусом дісталися Італії. Отак от ми всі гуртом опинилися в місті Больцано – це південний Тіроль.

Адаптація в новій країні виявилася надзвичайно складною через мовний бар’єр, відсутність коштів та речей, а також необхідність влаштовувати велику групу людей.

– Нас було п’ятеро. Ми жили в одній маленькій кімнаті готелю. Їжу отримували по талонах від «Карітасу», але їсти доводилося на вулиці, бо проносити свою їжу до готелю категорично заборонялося.

Ольга почала вивчати італійську мову та за чотири місяці досягла рівня А2. Влаштувалася спочатку офіціанткою за 2 євро на годину, потім на фабрику, де доводилося важко працювати.

– За рік я опанувала італійську на нормальному рівні, тож мені сказали, що я можу шукати квартиру, бо отримаю безстроковий контракт.

У цей час її чоловік, який залишався в Україні, повідомив про розлучення та забрав усе спільне майно. Коли жінка вирішила приїхати до Києва, він намагався відновити стосунки, але Ольга відмовилася.

– Я не собака, яку можна залишити, а потім повернутися.

Повернення в Україну було виваженим рішенням. Ольгу мучили думки про війну, відновлення країни, про те, що вона потрібна на своїй землі! До того ж, цього хотіли й її рідні.

ВЕТЕРАН-ВИНАХІДНИК

У Києві доля звела Ольгу з ветераном Олександром Гончаренком, який розробив та виготовляє унікальне обладнання для реабілітації людей із проблемами опорно-рухового апарату.

Починав він 2012 року як молодший сервіс-майстер, а до повномасштабного вторгнення вже мав у Харкові успішний бізнес з ремонту спортивного обладнання, створив школу з навчання майстрів по всій Україні.

«А раптом війна», – так Олександр пояснює, чому 23 лютого 2022 року він інтуїтивно купив 20 пакетів швидкорозчинного супу. Вони потім справді знадобилися – весь свій час після початку вторгнення Олександр приділяв волонтерству, возив журналістів у «гарячі точки».

Переломний момент настав, коли він привіз готові обіди на Північну Салтівку, а люди відмовилися: «Знову плов».

– Підійшла собачка – їй порцію й віддав. Зрозумів – треба йти воювати, – згадує Олександр.

Провоював трохи більше як місяць. Під час Харківського наступу міна відірвала йому кисть правої руки.

– За 45 хвилин після поранення я вже лежав на операційному столі. Думаю, руку врятувало те, що її досить швидко пришили назад. Я розумів – якщо зараз пройду реабілітацію вчасно, то зможу повернутися зі здоровою рукою. Якщо втратимо час – вже не поверну.

Олександрові зробили вісім операцій, але й досі рука функціонує не повністю.

Ідея створення реабілітаційних тренажерів виникла в лікарні, коли лікарка показала підвісну систему за 15 тисяч євро.

– Подивився – нічого складного, можна зробити не дуже дорого, – каже винахідник.

Винайдений ним український тренажер має суттєві переваги: мобільний, автономний, універсальний, утричі дешевший за імпортні аналоги.

– Це готова бізнес-модель для власників фітнес-центрів: наймаєте реабілітолога, та люди з порушеннями руху беруть абонемент на рік, працюють з реабілітологом і відновлюють здоров’я, – пояснює Олександр.

СПІЛЬНА ІДЕЯ

Після знайомства з Олександром в Ольги з’явилася бізнес-ідея – спільно створити соціальне підприємство, де працюватимуть суто військові ветерани.

– Олександр дуже добра та щира людина, і його енергетика та бажання покращити життя ветеранів передалися й мені. Наразі ми плануємо співпрацю з великими компаніями, які братимуть на роботу ветеранів, а також створення навчальних програм із ремонту спортивного обладнання.

Паралельно з роботою над втіленням цієї мети Ольга працює помічницею адвоката. На питання, чому для неї важливо допомагати ветеранам, жінка відповідає:

– Я маю це робити заради моїх друзів, які загинули на фронті, і заради тих, хто зараз боронить Україну, щоб моя дитина жила у вільній країні, щоб спілкувалася українською… Ці люди захищають мене. В нашій країні більше мільйона ветеранів, які потребують допомоги, і якщо не допомогти зараз, в майбутньому суспільство отримає додаткові серйозні виклики. Правова держава будується в середині кожної людини. Коли бачиш біль інших і маєш можливість допомогти, неможливо залишатися осторонь.