На Волині волонтерки «Швейної роти» шиють спеціальний одяг та ортопедичні подушки для поранених військових і тих, хто проходить реабілітацію після лікування. Про те, як волонтерська ініціатива об’єднала жінок із різних областей, для чого потрібні подушки-кістки та де беруть тканину для адаптивного одягу, жінки розповіли «Схід NOW».
Коли після початку повномасштабного вторгнення Віталіна Мінай приїхала до Луцька з Запоріжжя, дізналася, що очікує на третю дитину. Попри вагітність вона не хотіла залишатися осторонь допомоги ЗСУ, тож разом із іншими волонтерками стала відвідувати військові шпиталі. Там вона побачила, що поранені потребують спеціального одягу, який було б зручно вдягти, зняти, застібнути, і який не треба повністю знімати під час медичних процедур.
У соцмережах Віталіна почала шукати для поранених адаптивну білизну, шорти, штани, футболки, фліски. Так вона познайомилася з волонтерами «Швейної роти» в Дніпрі, які вже опанували шиття такого одягу. Навесні 2023 року в Луцьку утворився структурний підрозділ цієї ініціативи, а Віталіна стала її координаторкою. Наразі у Луцьку постійно працюють дві майстрині в ательє, одна – в сусідніх Ківерцях, та три – шиють вдома.
– Для адаптивного одягу обираємо бавовняну тканину, яка не викликає алергії, приємна до тіла, не парить. Футболки беремо вже готові та робимо з них адаптивні – вшиваємо спеціальні липучки з того чи іншого боку, в залежності від поранення, – розповідає Віталіна.
За словами Юлії Ярмолюк, яка за освітою кравець-закрійник, тканину – постільну бязь, сатин, штапель – часто приносять небайдужі люди. Також кошти на її закупку збирають на благодійних ярмарках, майстер-класах, у соцмережах.
– Щоб розуміти, яким має бути одяг, іноді просимо фото пораненого. Це дозволяє правильно розмістити липучки на одязі так, щоб і тіло було прикрите, і людина почувалася комфортно, – каже Юлія.
Вона пояснює: такий одяг повинен бути стерильним, бо його вдягають люди, які мають відкриті рани чи опіки. Тому його перуть, сушать, прасують та запаковують в окремі закриті упаковки.
Замовлення на пошиття формують волонтери, родичі поранених, медики, які працюють в шпиталях. Запити залежать від типу поранення, від віку, від пори року.
– У нас є гугл-форма для заповнення запиту, де ми збираємо дані про потреби. Там люди вказують, теплий потрібен одяг чи тонкий, штани чи шорти, кофта чи футболка, – ділиться Юлія Ярмолюк.
Незмінною популярністю у військових, що мають поранення руки чи ноги, користуються невеликі ортопедичні подушки видовженої форми, схожі на кістку. Така подушка буде зручна, наприклад, якщо в кінцівці вставлені спиці, які фіксують кістку, чи апарат Ілізарова. Її можна підкладати й під шию, коли людина більшість часу змушена лежати.
За словами переселенки Юлії Стаценко, робота з виготовлення подушок у волонтерок розподілена: хтось робить викройки, хтось їх зшиває, інші – набивають готовий чохол наповнювачем та зашивають край. Сама Юлія до великої війни працювала адміністраторкою в банку, а про шиття та крій знала лише зі шкільного курсу трудового навчання.
– Тож шити довелося вчитися. За три дні з перервами, бо треба дитину зі школи забирати та на гуртки водити, пошила 50 чохлів для подушок.
Тетяна Муль із Маріуполя займається волонтерством разом зі своєю молодшою дев’ятирічною донькою Марією. Вона – двічі переселенка: 2014 року їй з трьома дітьми довелося залишити окуповане Бойківське біля Маріуполя, а з початком повномасштабного вторгнення знову евакуюватися з Маріуполя до Луцька, де живуть родичі чоловіка та де, до речі, народилася Марійка.
Тетяна з донькою вдома набивають наповнювачем зшиті чохли подушок:
– На заповнення однієї йде десь 40 хвилин. Наповнювач треба обережно та рівномірно розподіляти по всій формі, щоб подушечка була без бугорів та гладенька.
Майстрині «Швейної роти» шиють не тільки адаптивний одяг і подушки, а й звичайну білизну, антидронові плащі для військових, в’яжуть теплі спеціальні шкарпетки, зручні для поранених.
– Буває, через поранення кровообіг порушений і складно зігріти ноги. Тоді треба по дві-три пари шкарпеток одягати, – розповідає Віталіна Мінай.
Вона вважає, що адаптивний одяг необхідний не тільки пораненим, а й тим, хто проходить реабілітацію, яка може тривати понад півроку.
– Людям потрібно дати можливість відновлюватися з гідністю. Поранення лікують медики, і вони добре з цим справляються. Але після лікування людині потрібно виходити з палати, йти на вулицю, спілкуватися. А для цього потрібен зручний і комфортний одяг.
Волонтерки з Луцька активно співпрацюють із іншими осередками «Швейної роти», яких по країні вже більше двохсот. З вересня по травень вони проводять майстер-класи в школах, де вчать старшокласників шити адаптивні подушечки. Також «Швейна рота» часто влаштовує волонтерські дні, куди запрошують лучан і тих, для кого місто стало другим домом. На таких зустрічах набивають подушки наповнювачем, фасують відшиті речі, щоб далі передати їх у лікарні, шпиталі та стабілізаційні пункти на фронті.
